Відрубність розвитку української літератури

Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але в умовах переслідування українства, заборони української мови, експансії російської

літератури на українську обстоювалися самостійність української мови, літератури, відкидалися твердження російських шовіністів про “общерусскость” східних слов’ян.

Термін В. вживався зрідка в публікаціях львівського журналу “Правда” (1868-97), у дискусії з приводу “Історії літератури руської” О. Огоновського. О. Пипін виступив проти неї із статтею “Особая история русской литературы” (“Вестник Европы”, 1890). Того ж року йому відповів О. Огоновський брошурою “Моему критикові. Відповідь О. Пишну”.

У дискусію включився І. Нечуй-Левицький працею “Українство в літературних позвах з Москвою” (1889).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Відрубність розвитку української літератури