План переказу 1. Хлопчик їде з рідного села в райцентр продовжувати своє утворення. 2. Важке життя героя в місті. 3. Федька, син господарки, знайомить його із хлопцями, які грають на гроші 4. Хлопчик учиться грати в “чику”, починає вигравати й купує на виграні гроші молоко.
5. Героя б’ють нечесно граючі хлопці. 6. Тишкин розповідає вчительці про те, що хлопчик грає на гроші.
7. Лідія Михайлівна починає займатися з ним французькою мовою індивідуально. 8. Хлопчик одержує посилку смакаронами. 9. Герой оповідання робить успіхи у французькому.
10.
12.
Директор школи довідається про гру. 13. Лідія Михайлівна їде.
Посилка з макаронами і яблуками.
Переказ У голодні післявоєнні роки герой приїжджає із села в райцентр продовжувати вчитися. Він надходить у п’ятий клас, живе в знайомих матері, страждає від недоїдання, самітності й туги за будинком Щоб якось прокормитися, герой починає грати в “чику” з місцевими хлопчиськами й швидко розуміє, що ця гра нечесна. Але виходу в нього ні, сам він грає чесно й виграє щораз тільки рубль – на
Чесної гри йому не прощають: героя підло й жорстоко б’ють. У школі доводиться пояснювати наслідку бійки – розбита особа. Герой не розповідає правди, але й бреше невміло – у цьому позначається його природна чесність. Хлопчикові загрожує виключення зі школи, і він боїться не стільки покарання, скільки ганьби, боїться здатися ненадійною людиною.
Виручає його вчителька: вона зрозуміла, що хлопчик попросту голодує, і вирішила допомогти йому Початку вона з того, що стала з ним додатково займатися французькою мовою.
Автор користується прийомом антитези (протиставлення). Розумна, гарна, добре одягнена жінка, що не псують навіть що злегка косять очі, “була вчителькою не арифметики якої-небудь, ні історії, а загадкової французької мови, від якого теж виходило щось особливе, казкове, непідвласне кожному-кожному”. Кого ж вона бачить перед собою? “Перед нею корчився на парті худий диковатий хлопчисько з розбитою особою, не охайний без матері й самотній, у старому, запраному пиджачишке на обвислих плечах, що впору був на груди, але з якого далеко вилазили руки, у перешиті з батьківських галіфе”.
Так, учень і вчителька не схожі один на одного, але в них є те, що їх поєднує.
Лідія Михайлівна говорить: “Інший раз корисно забути, що ти вчителька, – не те такий зробишся бякой і букой, що живим людям нудно з тобою стане Для вчителя, може бути, найважливіше – не приймати себе всерйоз, розуміти, що він може навчити зовсім деякому”. Лідії Михайлівні швидко стало ясно, що прямій допомоги учень не прийме, і тоді вона сама вирішила грати з ним на гроші – в “замеряшки”, непомітно приграючи, піддаючись. Завдяки “чесно виграним” грошам він знову міг купувати молоко.
Крім того, учителька розбудила інтерес хлопчика до французького – він став робити значні успіхи Один раз Лідію Михайлівну й хлопчика застав за грою в “замеряшки” директор школи. Пояснювати йому що-небудь було даремно. Через три дні Лідія Михайлівна виїхала з райцентру й надіслала на Новий рік хлопчикові посилку: макарони і яблука. Він зрозумів, що не самотно, що є на світі добрі, чуйні люди
(2 votes, average: 2.50 out of 5)