Юний герой і його вчителька (по повісті В Г Распутіна “Уроки французького”)

Її дія розвертається в голодні післявоєнні роки. Головний герой, хлопчисько, змушений виїхати з будинку, щоб продовжувати навчання. Навіть якби він залишався будинку, те вбогість і голод були б для нього так само важкі. Але вдалині від рідного села, від матері, від будинку йому важче подвійно.

Мати не може йому допомогти, тому що вона далеко й не знає про проблеми сина, а син, що рано став дорослим, розуміє, що матери й так доводиться нелегко й не коштує зайвий раз тривожити її. Щоб вижити, героєві повести довелося самому заробляти гроші. Він

починає грати з однокласниками на гроші. Спочатку удача супроводжує героєві. Але проигравшим не подобається, що якийсь сільський хлопчисько грає краще їх.

Його починають обманювати, б’ють і зрештою просто виганяють із гри. “Мінут п’ять я стояв і, схлипуючи, дивився на галявинку, знову почалася гра, потім спустився по іншій стороні пагорба до улоговинки, затягнутої навколо чорною кропивою, упав на тверду суху траву й, не стримуючись більше, гірко, ридма заплакав”. Хлопчиськові доводиться голодувати, але отут на допомогу йому зовсім зненацька приходить молода вчителька французької мови.

Напевно, Лідії

Михайлівні, учительці французької мови, теж доводилося нелегко. Вона жила зовсім одна й теж була відірвана від рідного будинку. Вона відразу зауважує хлопчика, що сидить на першій парті й сильно відрізняється від інших хлопців: “Перед нею корчився на парті худий диковатый хлопчисько з розбитою особою, неохайний без матері й самотній”. Молода вчителька дуже добра.

Це стає ясно побачивши того, як щиро вона хоче допомогти хлопчиськові. Вона починає запрошувати його в гості, щоб після занять чим-небудь почастувати. Але хлопчик дуже гордий, тому навідріз відмовляється сідати за стіл разом з Лідією Михайлівною.

Йому болісно важко бувати в її чистій і затишній квартирці. І вуж тим більше здається йому неможливим прийняти запрошення й повечеряти.

Але Лідія Михайлівна не залишає свого наміру допомогти хлопчикові. Спочатку вона передає йому посилку. Єдина проблема – міська вчителька не знає, що в селі немає ні макаронів, ні гематогену. Хлопчик відразу розуміє, що посилку відправила не його мама, і він страшно обурений таким учинком учительки. Однак спритна й кмітлива Лідія Михайлівна знаходить інший спосіб допомогти хлопчиськові й починає грати з ним на гроші.

При цьому вона намагається зробити все можливе, щоб виграв хлопчик. У цьому вчинку вчительки видна її дивна доброта. Лідія Михайлівна по-справжньому любить дітей, вона тонко почуває чужі лиха й щиро співпереживає іншим.

Але, на жаль, така щаслива пора не протривала занадто довго. Зовсім випадково директор школи Василь Андрійович помітив, як учителька грає на гроші разом зі своїм учнем. Директор не відрізнявся чуйністю й щиросердністю, тому він навіть не спробував розібратися, чим викликані ці трохи дивні ігри. І молодій учительці довелося виїхати, але уроки французького надовго запам’яталися хлопчикові.

Звичайно, головним у них була зовсім не французька граматика, а проста людська доброта. У даній повісті назва “уроки французького” можна було б замінити на “уроки доброти”. Молода вчителька, як змогла, підтримала хлопчиська й одночасно показала йому, наскільки добрими й розуміючими можуть бути оточуючі люди.

Не випадково свою повість Валентин Григорович присвятив учительці – Настасії Прокопьевне Копыловой: “Дивлячись в очі цієї дивної жінки, що не старіла, добрий і мудрої, не раз згадував я й своя вчителька й знав, що дітям було гарно й з тої й з інший”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Юний герой і його вчителька (по повісті В Г Распутіна “Уроки французького”)