(Пісня про Устима Кармалюка)
За Сибіром сонце сходить. Хлопці, не зівайте. Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру, Та не маю долі, Хоч, здається, не в кайданах, А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муку –
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців, Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде, Треба їх спитати, Як не має він грошей –
Треба йому дати!
Зовуть мене розбійником. Кажуть – розбиваю. Ще ж нікого я не вбив.
Бо
З багатого хоч я й візьму – Убогому даю. Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі, Повсяку годину, Ніде мені подітися, Я од журби гину.
Аж тут їде сам владика: “А здорові, хлопці!” “Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!”
Чи хто їде, чи хто йде, Часто дурно ждати. Отак треба в лісі жити, Бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика Сорок тисяч грошей. Подивився кругом себе –
Все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде, Треба його ждати. Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати.
Пішов би я до дітей – Красу мою знають: Аби тільки показався.
То
А так треба стерегтися, Треба в лісі жити. Хоч, здається, світ великий, Ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Бо немає пристанища. Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька, Як у світі жити? Світ великий і розкішний. Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники За мною ганяють,
Більше вони людей б’ють. Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано У всі дзвони дзвонять. А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!
Коментар Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка – легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту. Знущання над кріпаками були такі, що терпіти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утік, зібрав загін “славних хлопців” і став відновлювати справедливість – у багатих забирати, а бідним віддавати. “Отак гроші поділивши, я гріхів не маю”, – говорить він. Кармалюка кілька разів ловили, карали, засилали до Сибіру, але він щоразу тікав і продовжував свою справу.
Проте не відчував себе щасливим, адже, хоч і “не в кайданах, а все ж не на волі”, не бачить жінки й дітей, не має хати.
Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в піснях та легендах.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)