“Перед тобою синіють без границі” (по творчості А. А. Блоку)

Поетичні традиції XX століття дзеркально відбилися в лірику А. Блоку. Він “запозичив” образи, ідеї в улюблених їм поетів-класиків – у Пушкіна, Лермонтова. А. А. Блок, безперечно, – перший лірик свого часу.

Поет увійшов у літературу як співак Прекрасної Дами. Дивне одкровення юної душі – вищий зліт, озаренность, романтичний порив, томління, передчуття, захват, щиросердечна чистота – це ранній А. А. Блок

Блок уперше в житті випробував любов до жінки, і це виявилося потужним стимулом творчого росту. Разом з тим зустріч із Садовской

розкрила важливі особливості, що вже визначилися до цього часу якісь, творчого світовідчування Блоку. Він присвячує їй вірші, пише їй “Ти”, називає її “Моє Божество”, “моя промениста зірка, мий Бог, моє щастя й надія”, зізнається: “моя душа жадає тільки тебе”. Блок відчув себе в романі із Садовской поетом, але зрозумів також і те, що “любов” і “життя” для нього несумісні.

Любовна Драма й наступне прозріння тут уже міцно уплетені в міський “пейзаж”. Роман із Садовской відкрив, пояснив Блоку багато в ньому самому. Тому до зустрічі й потім рішучому поясненню з Любов’ю Дмитрівною

Менделєєвій Блок підійшов сформованою поетичною особистістю, зі своєю художньою позицією стосовно миру, людям, жінці.

Поява в лірику Блоку образа Царівни, “чистої Мадонни”, що призначено відкрити поетові нові обрії життя, указати “шлях з мороку до світла”.

Цей ідеальний образ, цілком неземн і відвернений, створювався на грунті цілком земних і реальних вражень, одержуваних, з одного боку, від підходящі до кінця роману із Садовской, з іншого боку – від знайомства з Менделєєвій. Виниклий раніше в його творчості образ неземної подруги, царівни, під впливом враження, зробленого на поета Любов’ю Дмитрівною, оформився й зміцнився як образ Прекрасної Дами, Відбулося відкриття нової великої Теми, що вплинуло на творчість багатьох поетів початку століття. “Вірші про Прекрасну Даму” – явище, що коштує особняком у російської поезії. Уже сама назва коштує поза традицією: Культу Прекрасної Дами наша поезія не знала. Культ творить сам поет.

Це високе, вірне, лицарське служіння юнака-поета своїй мрії про неземну любов, беззавітне замилування тієї, хто здається йому вищим втіленням земної досконалості, царицею миру. Вічною Жіночністю. Кожна зустріч із нею – подія, що має глибокий зміст, за ним – таємниця

Передчуваю Тебе. Року проходять мимо Все у вигляді одному передчуваю Тебе. Весь обрій у вогні – і ясний нестерпно, И мовчачи чекаю, – тужачи й люблячи.

Назва “Вірші про Прекрасну Даму” – чужорідне, романське, але Блок не поселяє ту, котрої поклоняється, у середньовічні замки. Та, котрої імені ні, є йому серед росіян полів і лугів, серед таємничої й прекрасної природи, що розстеляється за порогом шахматовского будинку: російська лірика нерозривна з російською природою. Прекрасна Дама – не тільки символ єдності й гармонії. Вона володіє таємницею життєвої рівноваги, схованої від живучих на землі. Образ Цариці створювався на основі реальних земних вражень; це був шлях, “знизу” “нагору”, від “земного” до “неземного”.

Замкнутий усередині свого “я”, ліричний герой Блоку жадає звільнення, світла, волі, – і цю свою спрагу сполучає з виглядом “улюбленої”, “цариці”, що призначено відкрити йому шлях “з мороку до світла”. Багато чого в юнацькій ліриці Блоку умовно й традиційно. Але основна колізія знайдена відразу, виражена чітко й не залежить від традиції.

В “Віршах про Прекрасну Даму” вона ускладнюється, образ “холодної богині” здобуває риси Прекрасної Дами. Ролі в “Віршах…” розподілені точно й виразно: “вона” – “цариця чистоти”, “він” – “раб”, що підносить хвалу:

Перед Тобою синіють без границі Моря, полючи, і гори, і лісу… А тут, унизу, у пилу, в уничиженьи… Безвісний раб, виконаний вдохновенья, Тебе співає.

Його не знаєш Ти…

Поет виявляється не тільки героєм ліричного циклу, “лицарем” Прекрасної Дами, але й головною особою сценічного “дійства”. Таємниче проникнення в сутність миру й світобудови, чим і була для Блоку любов, дробиться у віршах циклу на безліч маленьких сцен, дій, що становлять одне велике “оповідання”. Внутрішньою динамікою володіє центральний образ циклу – образ Прекрасної Дами. Він проробляє у своїй еволюції складний шлях видозмін: земний вигляд Л. Д. Менделєєвій викликає в пам’яті асоціації з “героїнею” юнацьких віршів, чий образ у свою чергу розростається в образ Прекрасної Дами, але вже в з’єднанні з поданням про живу людину

В “Віршах…” ліричний герой був уведений як характер людини, що перебуває у владі “злих законів часу”. Над людиною як би тяжіє “проклін часу”, що і робить його осередком світових процесів. На тлі серед “знаків” – заходів, зір, туманів відбувається містичне явище тієї, чиє ім’я пишеться поетом з великої букви. У неї безліч імен: Західна Таємнича Діва, Дочка Світла, Володарка Вселеної, Дочка Блаженної країни, Вічна Любов, Охоронниця Діва, Велична Вічна Дружина, Російська Венера.

Вона – Незворушна, Тиха, Ясна, Співуча, Далека, Світла, Ласкава, Свята. Співак Прекрасної Дами творить свій ідеал у невимірному розриві мрії з дійсністю. І як ні вневременна Прекрасна Дама, а дійсність вторгається й у цей ізольований мир мрії, порушуючи гармонію. Десь таїться поки ще неясне відчуття неблагополуччя у великому світі й у душі поета. Мені страшно з Тобою зустрічатися

Страшнее Тебе не зустрічати… А хмуре небо низько – Покрило й самий храм. Я знаю: Ти тут. Ти близько. Тебе тут немає.

Ти – там.

Однак образ Прекрасної Дами тьмянів, роздвоювався. Починалася страшна, ніким не зжита трагедія душі. Прекрасна Дама покинула Блоку – назавжди Вона відійшла “у поля без вороття”. Єдина спрямованість творчості – гімни тієї, всеціла заглибленість у мрію – зникла, мир стає різноманітний. Мир тривожний, страшний, але й манливий. Ти – уже з маленької букви.

Тут дороговказним вогником мерехтів удалині той образ, що так яскраво й ніжно світил. А. Блок – володар душ читацьких поколінь XX століття. Його творчість становить найважливішу главу у всій історії любовної поезії. Поет є уособленням многозвучного, багатоколірного й прекрасного миру любові й ніжності