Олександр Олександрович Блок-Це воістину великий видатний поет XX сторіччя. Мені здається, праві ті, хто говорили, що щирий поет-лише той, хто живе одним життям з Батьківщиною, розділяє її долю в моменти загального горя й щастя, той, хто у свої добутки відбиває свій нерозривний зв’язок з рідною країною. Олександр Блок-У цьому змісті теперішній поет, адже він протягом всього свого життя вмів чути “звуки революції”, міг своїм феноменальним талантом угадувати події недалекого майбутнього його країни, а значить розчиняв своє життя в житті
Автор веде нас у ті незапямятные часи, коли ще “разноликие народи” водили “нічні хороводи”,що мимоволі асоціюється з якимись таємничими обрядами древніх людей…У них було й щось магічне, і навіть якесь дивовижне чарівництво… Поет бачить у своїй Русі якусь незбагненну таємницю, ця країна надзвичайна, і про це автор говорить ще з найперших рядків: Ти й у сні надзвичайна. Твого одягу не торкнуся. Дрімаю й за дрімотою таємниця,
Як мені здається, Блок втілює в такому образі Русі, обкутаною якоюсь мрією, сновидінням, незбагненною таємницею образ “Прекрасної Дами”,таємничої “Незнайомки”,котрую також не можна наділити в якусь форму, у ній є лише вигадливі, романтичные ознаки, невловимі риси… Але поет споглядав Русь не просто таємничої, але й країною казково-чарівної. Адже тільки вдивитеся в ці образи:”ведуны з ворожками” або “відьми тішаться із чортами”.У пам’яті мимоволі спливають картинки з улюблених казок дитинства, що перечитуються, бувало, по кілька разів! Взагалі, мотив такої чарівної казковості проходить через весь вірш:тут і “мутний погляд чаклуна”,і образ “живий”, щочимало побачив на своєму столітті ключки, що, як правило, завжди належить якому-небудь старому добренькому дідкові, що пройшов так незмірно багато доріг
Усе в художньому світі Блоку надзвичайно одухотворяється, що вносить ще більше казкових фарб у добуток:крім тої самої ключки, що немов сама проходить далекі дороги Русі, сам вихор наспівує “преданья старовини”,але, що там, навіть сама Русь з’являється перед нами в обличии старих “лохмотий”і”оперезана ріками”.Русь-Це втілення величчя, що включає в себе й древній вік, і силу незрівнянної краси, неосяжності. І така країна не могла не зачарувати душу героя: …І в шматках її лохмотий Душі приховую наготу. Яка б не була його Батьківщина, вона володіє їм, він по-детски беззахисний перед нею своєю неземною закоханістю в неї. І навіть здається, що від цих старих лохмотий, тобто всецілої вбогості країни, гаряче серце героя усе сильніше й сильніше переймається божевільною любов’ю до рідної землі
И це глибоке почуття позбавляє його якого б те не було відчуття часу, захоплює героя настільки, що утягує його в мир якогось щасливого безпам’ятства. Він уже не належить цьому земному миру-він повністю поглинений нескінченною любов’ю до Батьківщини: И сам не зрозумів, не виміряв, Кому я пісні присвятив, У якого бога жагуче вірив, Яку дівчину любив. …Але таємниця-те Русі полягає не в казковості, і навіть не в підкорюючій красі, а в тім, що скільки століть вона не прожила, її народ ще ніколи “не заплямував первісної чистоти”.
У цьому і є вся розгадка тої таємниці, про яку автор почав оповідання в першій строфі й знову згадав в останньої, заключної(кільцева композиція). А. А. Блок – виразно, поет найвищого рівня. Його добутки пронизані його неповторно індивідуальним сприйняттям Росії, чудові своєю насиченістю художніми образами й здатністю скоряти людські душі, зачіпати серця мільйонів людей
И вірш “Русь” ще раз доводить нам, наскільки сильно, можна сказати, жагуче любив Блок батьківщину, він віддавався їй всім серцем, всією душею. Це була дійсно досить “дивна любов”-поет любив і прославляв навіть більше не простори й красу рідної землі, а те, що інші навпаки не приймали-убогість, якусь властиву тільки Росії тугу. Особливо сильно цей вірш відбиває невимірну гордість Блоку схоронністю в рідній країні дивної “первісної чистоти”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)