ЯК ТИ ЗА МИР – МОБІЛІЗУЙ ЖЕ СИЛИ І рідний люд, і сонце, і земля до нашого сумління промовля: Як ти за мир – мобілізуй же сили, агресорів щоб війни погасили! Якщо ти океан, а не ручай – історії ти рухи помічай, у самий глиб епохи заглибляйся, в серця людей увесь переміщайся. Для чого націй розділяє гать? Для чого вічні ворожнечі жала?
В нас Ленінові співжиття начала, щоб кожному народу розцвітать; щоб тим, хто варить сталь, збирає хліб, – не ядерний, не смертоносний гриб, а щоб в серцях були відкриті двері… Алеж глухі до цього мільярдери.
До чого тут його воєнні бази? Із Греції луна: О, як нам жить! Терпіння ж бо на ниточці дрижить… А ген з Японії, де буровії, до нас виходять з поглядом надії каліка-жінка. Руки простяга: – Чи буде людям мир?
За ним жага! Як ні, – скалічимось усі ми, всі ми… Ви ж бачите? – я жертва Хіросіми. Хіба ж то не була я молода?
Водиці б напилась – страшна вода. Я жить не можу в рідній сторононьці, бо й тут тебе зжере проклятий стронцій. … Отак у шумі світового виру з людьми йдемо у дружбі у тісній. Перепинить
Всім серцем прагнем миру, тільки миру! О, що зробила нам чума фашистська! Ось – Київ наш. Ходім на кручу. Мить постоїмо.
Дніпро похмуро блиска… Це хто в землі сирій тривожно спить? Червоне полум’я з-під обеліска як гнів священний грізно гуготить… Прийшли: і матері й дівчата. Мовчать усі…
Але стривай: від Невідомого Солдата немов би чуються слова. – Це я, Солдат твій Невідомий, народе мій, народе мій. Своєї сили ти свідомий, – тож так і далі розумій. Хотів би говорить в півтона, – лиш виривається як крик: з-за моря крякає ворона, – та в нас тепер не той вже вік. Не дай ти ворогу довір’я: кому ж воно, для чого й де?
Дзьобатому? – летить хай пір’я, якщо на нас він нападе. Моя ти, мамо, – люба, мамо, над ким же райдуга-дуга… Я чесно йшов в бою і прямо – чого ж ти плачеш, дорога?
Я ще прийду до вас, я встану, на трактор сяду, ти повір… Мій син – в живих! – Не перестану любить в ньому життя і мир. Я той вогонь, що не вмирає, що насторожує усіх. Горить наш гнів і не згоряє, – тримайтесь сил сторожових!
… Замовк Солдат. І тут ми клятву щиру дали: перепинити шлях війні! Роззброєння доможемось в ці дні: всім серцем прагнем миру, тільки миру!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)