МАДОННО МОЯ І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє…
Пройди над нами з омофором, заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – чарує, мов та рожа повна.
Схились, Мадонно, на причілок останньої хати в селі. Усміхнись – і пійди собі геть по ріллі, одганяючись од куль, як од пчілок… ІІ. Вже славлять, співають нове ім’я.
(Ave, Маrіа, Калино моя!) Іде і сміється: життя!
Скажу – не скажу я: усіх, твоя… (Аvе, Маrіа, Калино моя!)
III. Мадонно моя, Мати Пречиста, мій Цвіте Голубий! Вступає в вік новий душа чиста. Замість лелії рожу цілують уста. А все ж, як Петро від Христа, відректися від Тебе не можу.
Із ким тепер, в яку годину молодий відмолодюсь? Невже ж ні раз не помолюсь за моє кохання, за людину? Дзвенить залізо.
Мовчать бетони. За літами літа. Брини ж у серці, Мріє Золота, на різні тони…
IV. Не з каменю, не з мармору – з простого заліза. – Ніжна, відважна,
Спій – наливайся житам в унісон! З піснями, з поцілунками стрінуть нас мадонни. Пізній… залізний…
над персами сон… 1920