ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р. Дим-димок од машин, мов дівочі літа… Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та. Літом я робила в полі, а як всніжило тіль-тіль, я товаришок питала, поступала ув артіль. Ой артіль моя “Трояндо”, маркізет, мадеполам! Вишивала я узори з тривогою пополам.
З тривогою – ой же смішно! – з тривогою – ну й чудна! – Тільки десь там загуркоче – так і кинусь до вікна. А воно й ніяк не смішно, бо між наших вороних повелися тії коні, що вже знала я про них. Не сінце вони смакують, не траву
Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Тут моя упала голка, вишитий узор ізблід… Як не кинусь я в перерві – та й собі скорій услід! В МТС їх зустрічають, сходяться керманичі, друзями їх називають, поплескують по плечі.
Я до трактора підходжу – сонце ясне! світе мій! Ой, як хочеться учитись, щоб вести його самій! Та пустіть же мене, мамо, – Звідки в вас отеє зло? Я ж на курси трактористів у Попівку, у село.
Мати кажуть: бога бійся! Я кажу: чого це ви? Доки будуть мене мучить ваші ряси та церкви! Дим-димок од машин,
Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Мати кажуть: і не думай! Я кажу: все ‘дно втечу! Раз я вранці рано встала, що й ніхто мене не чув.
У самій лише хустині, у благенькім пальтечку, подалась я на Попівку по веселому сніжку… За Харківкою, за мостом, у тумані, як вві сні, доганяла я підводи – не підводи, а пісні. То виспівували хлопці – високо ж та весело! Що, курсантів не впізнала! – Ми в Попівку, у село. я дивлюсь – і аж не вірю – все знайомі, все свої…
Сідай з нами, комсомолко, та й поїдем, та й пої… Дим-димок од машин, мов дівочі літа… Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та. Миргородська МТС 7.ХІІ.1933 “Антологія української поезії”, том 3, Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1957
(1 votes, average: 5.00 out of 5)