Є на світі такі місця, куди хочеться повертатися знову і знову. Коли перебуваєш тут, загоюються рани, оживають світлі спогади, людина наповнюється новим змістом, а душа ніби прагне піднестися до самого неба. Неба, яке розкинулося прозорим шатром і над моєю Батьківщиною, що зветься Україною.
Саме тут народилася я, а батьки, що у свої найкращі молоді роки приїхали сюди працювати, знайшли другу свою батьківщину. Ця земля стала для нашої родини рідною. Вона чарує своєю красою будь-якої пори року, вона дивує неповторним самобутнім мистецтвом,
Серед таких талантів і поет Василь Симоненко.
“Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Бієвці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя”, – так сказав колись в одному інтерв’ю, а потім багато разів підтверджував ці слова у прекрасних віршах талановитий поет. Тема Батьківщини, рідної землі була в його творчості постійною, з нею він був нерозлучний.
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.
Усе, що пов’язане з рідним краєм, настільки є близьким
Вірш “Задивляюсь у твої зіниці…” побудований у формі звернення сина до матері України. Ліричний герой пильно вдивляється в очі найріднішої людини. Волошкові очі-зіниці – прекрасні. Скільки в них краси, світла й любові! А водночас скільки болю, гніву й розчарувань…
У цих бездонних очах віддзеркалюється уся історія, протягом якої доводилося виборювати своє право на існування як повноцінної європейської держави. Тому й “крешуть з них червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань”. Та як труднощі загартовують людину, так і долання перешкод тільки зміцнює державу на нелегкому шляху самоутвердження, роблять її ще привабливішою.
Тому для ліричного героя Україна – це диво, гордість, врода, якими можна милуватися вічно. Це те, що надихає творити, боротися, жити повноцінним яскравим життям.
Мати – найдорожча людина для кожного з нас. До неї ми повертаємося завжди. Вона з нами в горі й радості, їй ми довіряємо свої таємниці, відкриваємо душу.
Тому бажання побути з матір’ю наодинці – цілком природне бажання, яке час від часу виникає в кожної людини.
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Та не так, на жаль, колись цензура оцінила це святе синівське право, і рядки, сповнені глибоким змістом, на деякий час було викреслено з цього вірша. Проте часи змінилися. Сьогодні ми можемо вільно говорити те, про що думаємо.
Та хотілося б, щоб не лише говорили, але й діяли. Бо боротьба за Україну триває.
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Тож не схибимо сьогодні і спрямуємо усю свою потужну молоду енергію на зміцнення нашої держави.
Бо вона ж для нас, як мати, – рідна і свята.
Хай веселкою над нею доля виграва.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)