“Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину” (за поезією Симоненка)

Символом правди художнього слова і незрадливої всеохоплюючої любові до України стала творчість Василя Симоненка. Поет чітко визначає для себе справжні життєві цінності і утверджує їх у своїй творчості.

Першою і найдорожчою цінністю для людини, наголошує Симоненко у “Лебедях материнства”, є Батьківщина. Гармонійне поєднання в цьому творі ніжності й елегійності колискової з мудрістю і духовною висотою народної філософії надало поезії такого сильного і чистого звучання, яке буває хіба що в народній пісні.

Це гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні. У кожному слові – любов. Експресія цього почуття наростає: від ніжного материнського до пристрасного всеохоплюючого (аж до самозречення) почуття любові сина до своєї України.

Недаремно двічі вставлені в різний контекст слова звучать категорично, як неспростовна істина: “Вибрати не можна тільки Батьківщину”.

Початок поезії елегійний. Ніжна любляча мати над колискою сина вимріює “йому щасливу долю”. Тут виразно чується перегук з побажаннями добра, любові, щастя, щедрого

врожаю, якими переповнена українська народна обрядова поезія. Палка материнська молитва злітає в темно-синє вечорове небо аж до зір – до самого Бога.

Останні п’ять строф набувають особливого звучання. Якось ніби непомітно образ матері переростає в образ України, що теж схилилася над колискою улюбленого сина.

До цього тематичного циклу належать і дві поезії з однаковими назвами – “Україні”. Вони написані у формі звертання-сповіді. У першій – “Задивляюсь у твої зіниці.” – ліричний герой утверджує своє святе синівське право побути наодинці з матір’ю (Україною), щоб сказати найпотаємніше. Звернімо увагу на звертання ліричного героя до своєї Батьківщини: “Україно!

Ти для мене диво!..”; “Мамо горда і вродлива…”; “Нене!..”; “Україно! Ти – моя молитва, Ти моя розпука вікова”. В них – багатогранний спектр почуттів: захоплення і любов, ніжність і святість, біль і розпука.

Другий вірш “Україні” суголосний попередньому і доповнює образ сина-патріота, що гостро відчуває свій кровний зв’язок з рідною землею і готовий на самопожертву заради щастя України.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Так сталося і з самим Василем Симоненком. Він живе в імені своєї Батьківщини.


“Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину” (за поезією Симоненка)