Парономазія (грец. &;#960;&;#945;&;#961;&;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#945;&;#963;&;#943;&;#945; – біля і &;#959;&;#957;&;#959;&;#956;&;#940;&;#963;ω – називаю) – це стилі – стична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: “Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли… //їв судний день чорнобильський збудились…” (М. Влад).
Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову
Ковінька, “Розмова по телефону”).
Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв’язку з цим О. Пономарів пише: “Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана
Біля персів вона тримала зоряного сина (“Ніж у сонці”)
Чистих персів торкатись не дасть (“Балада про дівочі перса”)
Та персів проклятих два рідні вулкани (“Божевільна
Балада”)
Торка її холодні полум’яні перса (“Калина”)
Вітер перса мої пестить (“Жінка і море”)
Іван Драч “Персальна балада”
І невідь звідки падають ці сни…
Лечу на крилах персів
В країну персів,
В державу персів, в князівство персів,
У Персію, сказати б.
Шукаю серед персів свій босий слід і не знаходжу.
На сполох б’ю у дзвони персів:
“Постаньте, персів бранці –
Протуберанці!”
Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю “Баладу про острів Антораж”… І гей! На абордаж беру галери персів – Де перса персонал і персонаж (за борт цей
Екіпаж!).
Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за вулкани персів, за бетатрони персів,
За їх ракетодроми, Як той Персей за Андромеду, І мегатонни персів вибухають –
Віршем”