Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих Стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини”.
Термін “фігура” (лат. figura – обрис, зовнішній вигляд) уперше з’явився в античній риториці, куди був перенесений з мистецтва танцю. Згідно з античною традицією вперше термін “фігура”
Узагальненням тих визначень, які давали фігурі в античності, може слугувати тлумачення знаменитого давньоримського ритора Квінтиліана: “Фігура в точному розумінні слова визначається як свідоме відхилення в думці або в мовленні від звичайної та простої форми…
Синтаксичні звороти, що нагадують за своєю формою стилістичні фігури, досить часто вживаються й у повсякденному, побутовому мовленні, проте там їх використання пояснюється або наслідком випадкового збігу слів, або ж прагненням уникнути одноманітності словесно-синтаксичної форми вираження думок. Стилістичні фігури художнього мовлення, по-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов’язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисловому відношенні, композиційну, функцію емоційного увиразнення і т. д.
За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всі наявні стилістичні фігури мовлення можуть бути поділені на три типи:
I) Фігури, пов’язані з відхиленням від певних логіко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф, еліпсис, асиндентон (або безсполучниковість).
II) Фігури, пов’язані з відхиленням від певних логічно-смислових норм оформлення фрази. В межах даного типу можна виділити три групи фігур: повтору, зістав
Лення та протиставлення слів та більших або менших мовних величин.
1. Фігури повтору. Серед повторів розрізняються прості та композиційні повтори. Простим називається підсилювально-смисловий повтор, який не має структурно-організуючого значення, тобто повтор, не суттєвий у композиційному (але не в загальносмисловому) відношенні.
В залежності від того, які саме смислові величини повторюються, прості повтори поділяються на звукові, словесні, фразові.
А) Звуковими називаються повтори однакових або однотипних звуків у суміжних словах або фразах тексту (переважно поетичного). Повтор приголосних звуків називається Алітерацією; повтор голосних звуків називається Асонансом; повтор звуків наприкінці віршових рядків або їхніх складових частин називається Римою.
Б) Словесними називаються повтори слів – найчастіше в межах словосполучень, одного або кількох суміжних речень, рідше – в більш широких межах. Повтор однакових слів називається Прямим повтором. Прямими можуть бути повтори як повнозначних (простий прямий повтор), так і службових (полісиндентон, або багатосполучниковість) слів.
Повтори однотипних слів називаються видозмінюваним повтором (плеоназм; тавтологія).
В) Фразовими називаються повтори суміжних частин (як правило, окремих, коротких речень) фрази. Найчастіше такий повтор набирає вигляду так званого Синтаксичного паралелізму.
Вже синтаксичний паралелізм може виконувати композиційну функцію. На відміну від простих, Композиційні повтори не обмежуються підсилювально-смисловою функцією і виконують композиційне завдання, виступаючи, зокрема, сигналом початку та кінця певних фразових одиниць. Найбільш яскравою композиційна функція повтору виявляє себе у віршових текстах, де повтором зв’язуються (інколи й у жорстко визначеному порядку) й виділяються окремі рядки вірша й більші, ніж рядок, одиниці композиційного поділу вірша – строфи.
Менш яскраво композиційне значення повтору виявляє себе у прозі (анафора, епіфора, анепіфора, або кільце, Епанафора, або стик).
2. Фігури зіставлення. Ці фігури близькі за своїми ознаками та функціями до фігур видозмінюваного повтору. Подібно до останніх, вони постають на основі такого накопичення слів, яке видається зайвим, немотивованим нормами та вимогами логічного викладу, таким, що відволікає і ускладнює сприймання його фактологічної сутності.
До фігур зіставлення належать Ампліфікація, градація, парономазія.
3. Фігури протиставлення. Ці фігури, на відміну від фігур зіставлення, грунтуються не на однорідності (смисловій близькості) зіставлюваних слів, а на більш-менш різкій їх різнорідності (смисловому контрасті), яка підкреслюється й посилюється контекстом їх зіставлення. До фігур проти ставлення належать Антитеза та Оксюморон.
III. Фігури, пов’язані з відхиленням від певних комунікативно-логічних норм оформлення фрази, – так звані Риторичні фігури: звертання, запитання, заперечення, оклику.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)