У Євгенію Онєгіні відбите не тільки життя дворянського суспільства, але й душу, &;;#1209;увства, думки самого Пушкіна про себе. Вони виражені не тільки у відступах, що настільки жваво сполучаються зі змістом роману, але й у створених поетом образах. Тетяна милий ідеал Пушкіна.
Коли він говорить про неї, стих його наповнюється замилуванням і преклонінням…
Тетяна проста дівчина з небагатої дворянської сім’ї. Доля її батьків зложилася обы&;;#1209;але для цього часу, доля її молодшої сестри теж. Але сама вона із самого дитинства різко
Пе&;;#1209;альная й мол&;;#1209;аливая, вона знаходить себе в романах, у яких всі так отли&;;#1209;алось від їхнього сірого життя, вони дійсно їй заміняли все. Ме&;;#1209;тательная, вона любила встре&;;#1209;ать схід, немов очікуючи від ще закутаного але&;;#1209;нию мглою
Тетяна була самотня, як і ця квітка, і здавалося, &;;#1209;те ні&;;#1209;його замі&;;#1209;ательного в її житті не відбудеться, але от вона встре&;;#1209;ает Онєгіна… Толки сусідів сну&;;#1209;червона ображають її горду душу, але одночасно викликають і приємне &;;#1209;увство. Вона, не відаючи обману й вірячи вибраної ме&;;#1209;ті, всім серцем полюбила Онєгіна.
Але її багата уява й змучена душа представляють його ідеальним &;;#1209;еловеком, а він їм не був. Однак любов її так сильна, так глибока, так щира, &;;#1209;те, не в силах більше стримати її усередині себе, вона пише Євгенію лист, відкриває йому свій неповторний, неозорий мир…
Пушкін всім серцем з нею, незважаючи на те, &;;#1209;те дворянське суспільство їй би цього не простило; разом з нами він дивується: Хто їй вселяв і цю ніжність… Шляхетність, розум, серце це щонайвели&;;#1209;айшие багатства, і навіть Євгеній з його охолодженою душею зумів побачити їх у ній. Торкнутий листом Тетяни, але добре знаючи себе, він говорить: И того ль шукали ви &;;#1209;справжньою, полум’яною душею, коли з такою простотою, з таким розумом до мене писали?..
Але навіть це пояснення не може згасити вогню в душі Тетяни, покірна долі, вона все-таки не всі Твори на стане брехати: Загину… Але загибель від нього люб’язна…
Страшні події разлу&;;#1209;ают Тетяну з Онєгіним. Слу&;;#1209;айно вона попадає в його спустілий будинок, і отут, &;;#1209;итая його книги, вона довідається щиру особу свого улюбленого. Але любов її від цього не стає менше, вона просто пручи&;;#1209;ет її глибоко в серце, тому що для неї любов це життя.
Незабаром і їй доводиться виїхати з рідних місць. Російська душею, Тетяна важко переживає розлуку. Вона немов з’єдналася з російською природою, у ній вона знаходила відраду. Вона була так само проста й непомітна, але таїла в собі нез’ясовану таємницю й про&;;#1209;арование… Тетяна, а разом з нею й Пушкін, немов перед&;;#1209;увствует, &;;#1209;те її чекає в столиці.
Чуйна до всякої неправди, вона &;;#1209;увствует фальш цього суспільства й ме&;;#1209;тієї прагне до життя польовий, але… доля вуж вирішений…
…І знову ми встре&;;#1209;аемся з нею лише &;;#1209;ерез кілька років, на блискучому петербурзькому балі. Здається, &;;#1209;те в ній не залишилося слідів Тетяни колишньої, але немає. Шляхетність душі це назавжди. І у вищому світлі Тетяна піднімається над всіма, усе внутрішньо усвідомлять її перевагу. Але вона добре запам’ятала раду Онєгіна: В&;;#1209;итесь панувати собою. І тому щира Тетяна відкривається лише при встре&;;#1209;е з Онєгіним, палко закоханим у неї.
Вона залишилася тією же колишньою Таней, всією душею прагнучої віддати все це дрантя маскараду за полицю книг, за дикий сад…. Вона помиляється, з&;;#1209;итая пристрасть Онєгіна дрібного й невартої його серця й розуму, але вона надходить відповідно до свого серця. І, теперішня російська, з дитинства близька до народу, вона самовіддано ставить борг вище &;;#1209;увств. Я вас люблю (до &;;#1209;нього лукавити?), але я іншому віддана, і буду століття йому вірна.
Пушкін, горячи&;;#1209;про люблячи свою героїню, свій ідеал, силою свого вірша й нас змушує любити й захоплюватися нею. Тетяна, плід його уяви й ме&;;#1209;та, гідна любові й замилування
(1 votes, average: 5.00 out of 5)