УКРАЇНА В СТАРОВИНУ Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе.
Велетенські граби, вільхи, Сосни, явори, дуби Раз в століття полягають Після віку боротьби. Де родились, там вмирають,
Обертаються у тлінь, На могилах виростає Ряд наступних поколінь.
По лісах шумлять потоки, Смарагдові від трави, Розпливаючись то в багна, То в озера, то в стави.
По річках, озерах, багнах Вічний галас, вічний спів, Крик гусей, качок і чапель, Зойк чайок і журавлів. Лебедині білі зграї
В небі
Прислухається, тремтить, Десь почув непевний шелест І зникає через мить. То ведмідь ішов напитись, Остудитися в воді, То збирають під дубами
Чорні вепрі жолуді. По лісах блукали кози, Тури, олені, вовки,
Кабани, ведмеді, лосі, Рисі, зубри, борсуки. Не стихав до ночі галас, Дикий рев і ніжний спів… Все кругом жило, змагалось,
Ліс дивився і шумів. По лісах дрімучих, темних З луком пращур наш ішов,
З рисем, лосем і ведмедем Він боровся і боров. Здобував він теплі хутра, М’ясо, шкіру на свій дах, Часом сам роздертий падав
З
А на півдні за лісами Колихалось море трав: То над степом буйний вітер На шовкових струнах грав. Степ широкий, степ безмежний,
Де початок, де твій край?! Коли сам Стрибог не знає, У Дажбога поспитай. В день ясний горіло сонце, Нерухомо вітер спав,
Нерухомо в мертвій тиші Степ незайманий стояв. В бурю він шумів, як море, І ховався в сизій млі, Полохливо буйні трави Припадали до землі.
А зимою умирав він, Спав під килимом снігів… Тихо… пусто… Тільки чути
Десь сумне виття вовків. Та часами прогуркочуть Диких коней табуни; Наче вихори, здіймають Білу куряву вони.
На лісах дрімучих, темних, На незайманих степах Спочивала Україна
В золотих, дитячих снах.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)