Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості
Маланюка, у спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині.
Поезію Євгена Маланюка можна назвати автобіографічною, адже в ній митець передавав своє світовідчуття, розуміння подій, свідком яких він був. Воїн УПА після поразки визвольних змагань повинен був разом зі своїми товаришами назавжди покинути Батьківщину, стати вигнанцем. Опинившись в еміграції, він, як і багато
Життя склалося так, що його муза була покликана служити державотворчій ідеї, будити й формувати націю. Майбутній письменник вітав українське відродження 1917-1918 рр., про що пізніше написав у своїх поетичних творах. Поетичні рядки – це пошуки відповіді на ті питання, які дуже хвилювали молоду людину, це роздуми над історією й майбутнім рідної держави і її народу, вони, по суті, стали магістральним напрямом ранньої творчості Євгена Маланюка.
У Подєбрадах (1924) поет дебютує збіркою віршів ” Стилет і стилос “, через рік
У наступних збірках (“Земля й залізо”, 1930; “Земна Мадонна”, 1924; “Перстень Полікрата”, 1939) Є. Маланюк усе більше заглиблюється в історію України, шукаючи в ній державотворчі ідеали, але разом із тим шукаючи відповіді на питання сьогодення. Міцності, силі, мужності поет протиставляє “рабську кров”, “розслабленість ледачу”. Він шмагає українців і Україну задля однієї мети – хоч так розбудити віками витравлювань національну свідомість народу.
Творчість Є. Маланюка дійшла до читача в дев’ятьох збірках. Самі назви говорять нам багато: ” Стилет і стилос “, “Гербарій”, “Земля і залізо”, “Земна Мадонна”, “Серпень” та інші. Дуже різноманітними видаються нам тексти поета, але серед них так чи інакше вирізняються кілька мотивів, кілька тем, що наскрізно проходять крізь усю творчу спадщину Є. Маланюка:
– центральний образ лірики – образ України, її доля, її історія;
– болісне почуття розлуки з рідним краєм – головний мотив творчості поета-мислителя в еміграції;
– образ України присутній практично в усіх віршах Є. Маланюка, бо, осмислюючи минуле й сучасне, поет посилається на історію України, на долю української нації. Складними переживаннями ліричного героя-вигнанця, болем за долю батьківщини сповнені твори митця;
– суть концепції історії України очима Є. Маланюка в тому, що митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов’язував історію України із сконцентрованою символікою в пласті історії. Для поета Україна – Еллада Степова, Київ – Степова Александрія;
– Є. Маланюку болить втрата державності, утрата тієї еллінської краси й сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був упевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)