Образ Воланда в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”

1. Булгаковський образ Воланда і його місце в літературі. 2. Життя Москви 30-х років, обивателі в романі. 3. Ідейно-художня роль сил зла в романі “Майстер і Маргарита”. Він ледь самого мене не звів з розуму, доводячи мені, що мене немає! Але ви-те вірите, що це дійсно я? М. А. Булгаков Воланд – сама загадкова фігура в романі “Майстер і Маргарита”.

Згадаємо його опис у момент першої появи на Патріарших ставках – “…

Років сорока із зайвим, рот кривій, брюнет, праве око чорний, лівий чомусь зелений, брови чорні, але одна вище інший”.

Автор згадує, що, незважаючи на цей опис, пізніше свідки описували Воланда по-різному. Хто ж такий Воланд?

Чому перед його появою Берліоза охоплює такий страх і жах, що йому хочеться бігти з Патріарших без оглядки?

Відповідь нам може дати тростина із чорним набалдашником у вигляді голови пуделі в нього під пахвою й епіграф, узятий М. Булгаковим до всього добутку: “Я – частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Це відсилання до Мефистофелю Й. В. Гете прямо вказує на те, що перед Бездомним і Берліозом з’явився Сатана. Міркуючи про зміст епіграфа, можна зробити висновок, що ціль автора

– показати єдність добра й зла.

Згадаємо, що Мефистофель, бажаючи Фаустові зла, мимоволі робить для нього благо, змушуючи його пройти шлях пізнання.

Споріднення Воланда з Мефистофелем Булгаков підкреслює також, коли Воланд називає себе німцем. Так само, як і Мефистофель, Воланд здобуває людські риси. В “іноземці” неможливо запідозрити диявола Усе у світі змінив прогрес.

Як бути?

Міняється й біс. Арктичний фантом не в моді, Пазурів ти не знайдеш у заводі, Рогу зникли, хвіст зник. (И. В. Гете “Фауст”) Ім’я Воланда при уважному прочитанні ми теж знаходимо в Гете Булгаков мав можливість ознайомитися з перекладом А. Л. Соколовского, де в сцені Вальпургиевой ночі Мефистофель називає себе “пан Воланд”.

Звичайно ж це місце опускалося в російських перекладах.

У стародавній німецькій літературі зустрічається ще одне ім’я чорта – Фаланд. Для того щоб розгадка героя не відразу розкривалася читачеві, Булгаков і бере для нього рідко вживане ім’я, зовні олюднюючи диявола, щоб він не залучав до себе зайва увага Говорячи про літературні прототипи героя, можна згадати також і лермонтовского Демона, і Едуарда Едуардовича фон-мандро – героя роману А. Білого “Московський дивак” (1925), якого автор характеризує як “свого роду маркіза де Саду й Калиостро XX століття”. У романі також чутні відгомони “Золотого горщика” е. Т. А. Гофмана.

Часто поминаючи чорта, москвичі призивають його, і він є. Помітимо, що Воланд далі в романі не намагається навіть зобразити із себе ілюзіоніста: на сеансі чорної магії він сидить осторонь і спостерігає за людьми, відзначаючи про себе, що вони залишилися такими ж, тільки “квартирне питання їх зіпсував”.

Обивателі живуть лише своїми дрібними інтересами. Жителі Москви 30-х років – це люди, що гордо заявляють, що вони атеїсти, піддані обжерливості, що зайняли теплі місця. Берліоз – перша жертва в романі – не вірить ні в існування Бога, ні в існування диявола, але думає про те, як швидше написати донос на Воланда.

На думку критиків, Булгаков фактично зрівнює у своєму добутку поняття “обиватель” і “грішник”. Зображено творчу інтелігенцію настільки непринадно, що стає ясно: не можуть ці люди “сіяти розумне, добре, вічне”. Москвичі ласі на гроші, убрання, люблять смачно поїсти, готові підсидіти колег, не зупиняться ні перед чим для досягнення власного благополуччя.

Місто загрузло в гріху.

Майстер у цьому оточенні живе зовсім іншим життям – він присвячує себе не погоні за теплим місцем, а написанню роману. Різка критика роману з боку обивателів, а потім арешт майстри показують, що письменникові, у якого немає посвідчення, що він письменник, немає місця серед іншими, постаченими скоринками. Його можуть знищити і як письменника, і як людини Майстрові й Маргариті теж властиві людські слабості, але їх не можна дорівнювати до обивателів.

У них є Любов, заради якої Маргарита здатна навіть провести ніч у диявола. У майстра є талант, що неможливо знищити ні вогнем, ні висновком, ні критикою.

Саме талант виділяє майстра з юрби бездарних обивателів Це єдині герої в романі, що прагнуть до добра, красі. Майстер не входить у жодну письменницьку організацію, у той час як їх наповнили люди з посвідченнями. Майстрові ж потрібно тільки самота й спокій, чим і нагороджує його Воланд наприкінці історії.

Варто відзначити, що майстер відразу розуміє, з ким зустрівся Іван Бездомний на Патріарших, у той час як всі навколишні продовжують і після цього шукати раціональне пояснення тому, що трапилося, нехай це навіть масове зникнення людей Образ Воланда досить складний і неоднозначний.

У ньому є такі риси, які дозволяють говорити про те, що він наділений явними атрибутами не Сатани, а Бога. Саме цим можна також пояснити думка деяких критиків, що, зображуючи Воланда, письменник дає натяки на Христа, одягаючи його в руб’я, говорячи про його шпагу, що відкидає тінь у вигляді хреста. Не можна розділити те, що вершить звита диявола, на білі й чорне – границі між добром і злом нечіткі.

Роль Воланда в романі не обмежується спостереженням за москвичами.

Він міняє життя деяких з них, залишаючи слід у долях, або ж дає можливість зробити це. Результат ми бачимо у фіналі. Іван Бездомний, здатний у розмові з майстром визнати жахливість власних віршів, після лікування стає професором інституту історії й філософії Іваном Миколайовичем Пониревим, назавжди залишивши поезію. Він “знає, що в молодості став жертвою злочинних гіпнотизерів”, але в ніч повні нічого не може із собою поробити, турбується доти, поки йому не є Майстер, і Маргарита слідом цілує його в чоло й говорить, що все в нього буде як треба.

Хто хоч небагато здатний до цього, встають на шлях переродження.

Навіть Варенуха перестає брехати по телефоні. Воланд прагне дати людям знання про те, що таке добро й зло Він приходить для того, щоб відновити справедливість – роман Майстра повстає з попелу, він нагороджений спокоєм і залишається разом з Маргаритою, Пілат одержує можливість із волі Майстра поговорити з Иешуа й упевнитися в тім, що страти не було. Місія виконана.

Кожний зі звиті Воланда теж зіграв свою роль і повернув собі щиру особу.

Звита виконує доручення Воланда, розкриваючи недоліки суспільства обивателів, караючи людей за гріхи й очищаючи все вогнем. Кара наздоганяє й “Грибоєдов”, МАССОЛИТ. У такий спосіб людям дається шанс побудувати новий храм літератури й розбудити людей ктворчеству.

Куди попадає Майстер після смерті в лікарні? Він знаходить спокій – не рай, не пекло, а місце, де “чекають будинок і старий слуга, свічі вже горять”. Булгаков вишиковує свою картину загробного миру, що не обмежена звичними рамками. Так само автор дивиться й на Воланда зі свитою.

Те, що вони роблять – це не зло, а справедлива відплата.

А здійснювати його – ніяк не прерогатива чорних сил Виходить, це не чорні сили зла господарюють у Москві. Пригоди звиті Воланда, на думку дослідників, важливий елемент опису історичної дійсності 1930-х років. Вони не підштовхують людей до гріха, а знімають завісу з їхній око, оголюючи насущні проблеми в изолгавшемся суспільстві, дають зробити вибір між добром і злом. Тому Воланда можна назвати мудрим і справедливим вершителем правосуддя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Воланда в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”