Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких – “Сучасникам”.
Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно
Лагідно
Ще один вірш посвяти “Сучасникам” присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську “справжність”. У 1917 році Павло Тичина став провісником “нового часу”, весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душі, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у 1917-1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка.
Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона “на межі двох епох” звучала “сонячно-ярим оркестром”, вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму “віддав хвалу тиранам” і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти:
Раптом… брязнуло враз!
… Від кларнета твого –
Пофарбована дудка зосталась.
… В окривавлений жовтень –
Ясна обернулась Весна…
Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)