Найбільше повно образ саду представлений у першому романі Андрєєва “Сашка Жегулев” (1911). Для добутку характерна значно більша масштабність хронотопа, чим для “малих” епічних жанрів. У романі простір мифологизируется. Воно складається з топографічного – провінційне місто Н. і його околиці – і узагальнено^-символічного – Росія, що відкривається героєві в “гулі потужних дерев” – фантастично загадкового саду, в “вабливою далечінню” дорозі [2, 79]. Топографічне ділиться на дві частини, що відповідають двом сторонам
Місто й Село, сад і ліс – два полюси Росії: місто – “картини” життя культурних шарів російського суспільства”, село – символ “чорноземної Росії”, втілення стихійного, темного, бунтарського початку вприроде.
Цю же символіку одержують образи саду й лісу. У саду “розкидалися потужні намети такої зеленої глибини й непроникності, що мимоволі пригадувалася тільки що виучена Історія про патріарха Авраамі: як зустрічає під дубом Добродії” [2, 78]. Переїхавши з Петербурга, сім’я Сашка довго вибирає квартиру, поки “не попався скарб: особнячок у п’ять кімнат у величезному,
Згодом “страх не проходив, тільки замість болю став радістю: страшно – значить добре” [2, 79].
Сад асоціюється з “вечноженственним”, високоодухотворенним початком Росії: “в осінні темні ночі їх (дерев – А. Р.) рівний гул наповнював всю землю й давав почуття такої широчіні, немов у темряві, починалася величезна Росія. …душа росте разом з гулом, шириться, пливе над темними вершинами й покриває всю землю, і ця земля є Росія. І проходило тоді почуття такого великого спокою, і неосяжного щастя, і нез’ясованого суму, що звичайний сон з його безглуздими мріями, прикрим повторенням крихітного дня здавався стомленням і нудьгою” [2, 78].
“Батьківське” початок укладений в образі міста, особливо Петербурга (у роман Андрєєва суггестивно включений “міф про Петербург”), звідки після смерті генерала Олена Петрівна разом з дітьми “виїхала на проживання у своє тихе губернське місто” [2, 74]: думала, “що в мирній і наївній провінції вона вірніше збереже сина, ніж у великому, квапливому й розбещеному місті” [2, 74]. Тому природне бурління природи навесні, народження нового життя протипоставлені перекрученому лику міста, у якому “мертво гуркочуть… типографические машини… і метається злякано міська, уже стомлена думка” [2, 149].
Сад стає символом початку й кінця, він наставник мудрий, через нього пізнається шлях Росії й шлях людський. Образ-Символ тим самим мифологизируется, створюючи особливий мікрокосмос душі людини й буття Росії
Роман “Сашка Жегулев” стає відправною крапкою для наступних творів Андрєєва. З’являються нові мотиви й образи, наприклад: образ дороги; мотиви чоловічого й жіночого, відповідно батьківського й материнського, егоїстично-вольового й духовного, початку в людині. Нову семантику одержують символічні образи Саду, Міста, Петербурга й Будинку й т. д.
Серед таких “продовжень” можна назвати “таємничу” повість “Він (Оповідання невідомого)” (1913). У ній сад – символ “незвичайного й навіть жахливого, робить лиховісне враження й має влада над людьми” [6, 185].
Таким чином, традиційний для світової літератури образ саду в Андрєєва хоча й виявляє генетичний зв’язок з Біблією, класикою, все-таки відрізняється високим ступенем новаторства. Письменник оригінально трансформує традиційний зміст і функції образа. Образ саду й предметен, і набуває символіко-міфологічного сенсу в суб’єктивному сприйнятті героїв, а внутрішньо розвиток його символічних значень (страх життя, примарність, живаючи життя, надія, воля / воля / вибір, таємниця й ін.) у добутках запам’ятовує неоднаковий процес збагнення героями суті буття й оригінальну позицію самого Андрєєва: “И моя суть у тім, що я не приймаю миру, яким мені дали його наставники й учителі, а беспокойнейшим образом ставлю йому питання, розколупую, розкопую…” (з листа Л. Н. Андрєєва А. С. Голоушеву, 15 грудня 1916 року).
Рубан А.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)