Старі й нові хазяї вишневого саду (По п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад”)

Розпався зв’язок часів… В. Шекспір В одній із книг, присвячених Творчості А. П. Чехова, я прочитала про те, що образ Гамлета допомагав йому багато чого зрозуміти у вигляді його сучасників. Літературознавці багато уваги приділили цьому питанню, я ж відзначу те, що вразило мене в п’єсі “Вишневий сад”, цій “лебединій пісні” великого драматурга: подібно принцові датському, герої Чехова відчувають свою затерянность у світі, гірка самітність.

На мій погляд, це ставиться до всіх персонажів п’єси, але насамперед – до Раневской

і Гаеву, колишнім хазяям вишневого саду, оказавшимся “зайвими” людьми й у власному будинку, і в житті. У чому ж причина цього? Мені здається, що кожний герой п’єси “Вишневий сад” шукає життєву опору.

Для Гаева й Раневской нею є минуле, що опорою бути не може. Ніколи Любов Андріївна не зрозуміє своєї дочки, але адже й Аня ніколи не усвідомлює по-справжньому драму матері. Лопахин, що гаряче любить Любов Андріївну, ніколи не зможе зрозуміти її зневажливого відношення до “практичної сторони життя”, але адже й Раневская не бажає пустити його в мир своїх почуттів: “Милий мій, простите, ви нічого не

розумієте”.

Все це несе в п’єсі особливий драматизм. “Стара жінка, нічого в Сьогоденні, усе в минулому”, – так характеризував Раневскую Чехов у своєму листі Станіславському. Що ж у минулому? Молодість, сімейне життя, що цвіте Вишневий сад – все це скінчилося. Умер чоловік, маєток занепало, виникла нова болісна пристрасть. А потім трапилося непоправне: загинув син Гриша.

Для Раневской почуття втрати з’єдналося з почуттям провини. Вона біжить із будинку, від спогадів, тобто намагається відмовитися від минулого. Однак нового щастя не вийшло. І Раневская робить новий крок. Вона вертається додому, рве телеграму від свого коханця: з Парижем кінчено!

Однак це всього лише ще одне повернення до минулого: до свого болю, до туги, до свого вишневого саду. Але будинку, де її віддано чекали п’ять “паризького років”, вона чужа. Всі її за щось засуджують: за легкодумство, за любов до негідника, за монету, віддану жебракові. У переліку діючих осіб Раневская позначена одним словом: “поміщиця”.

Але ця поміщиця ніколи не вміла керувати своїм маєтком, не змогла врятувати улюблений вишневий сад від загибелі. Роль поміщиці “відіграна”. Але адже Раневская ще є й матір’ю.

Однак ця роль також у минулому: Аня йде в нове життя, де немає місця Любові Андріївні, навіть сіренька Варячи зуміла влаштуватися по-своєму. Повернувшись, щоб залишитися назавжди, Раневская лише завершує своє минуле життя. Всієї її надії на те, що будинку вона буде щаслива (“Бачить Бог, я люблю батьківщину, люблю ніжно, я не змогла дивитися з вагона, усе плакала”), що буде знятий “із плечей… важкий камінь”, даремні. Повернення не відбулося: у Росії вона зайва. Ні покоління сучасних “ділових людей”, ні романтична молодь, вся спрямована в Майбутнє, не можуть зрозуміти неї.

Повернення в Париж – нехай мниме, але все-таки порятунок, хоча це повернення в ще одне минуле. А в улюбленому вишневому саду Раневской стукає сокиру! Гаїв є ще одним персонажем, якого можна віднести до категорії “зайвих людей”. Леонід Андрійович, людина літній, більшу частину життя вже прожив, схожий на постарілого хлопчика.

Але адже зберегти юну душу мріють всі люди! Чому ж Гаїв часом дратує? Справа в тому, що він попросту інфантильний.

Не юність із її романтикою й бунтівливістю зберіг він, а безпорадність, поверховість. Звук більярдних куль, подібно улюбленій іграшці, може миттєво вилікувати його душу (“Дуплетом… жовтого в середину…”). Хто ж є теперішнім хазяїном життя в цьому світі? На відміну від колишніх власників вишневого саду, чиї почуття спрямовані в минуле, Лопахин – весь у сьогоденні. “Хам”, – однозначно характеризує його Гаїв. На думку Пети, у Лопахина “тонка й ніжна душа”, а “пальці, як в артиста”.

Цікаво, що обоє праві. І в цій правоті укладений парадокс образа Лопахина. “Мужик мужиком”, незважаючи на все багатство, що він заробив потім і кров’ю, Лопахин безупинно працює, перебуває в постійній діловій гарячці. Минуле (“Мій папаша був мужик.., мене не вчив, а тільки бив сп’яну…”) озивається в ньому дурними слівцями, недоречними жартами, засипанням над книгою. Але Лопахин щирий і добрий.

Він піклується про Гаевых, пропонуючи їм проект порятунку від руйнування. Але саме тут і зав’язується драматичний конфлікт, що полягає не в класовому антагонізмі, а в культурі почуттів. Вимовляючи слова “знести”, “вирубати”, “почистити”, Лопахин навіть не представляє, у який емоці


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Старі й нові хазяї вишневого саду (По п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад”)