Роман М. Г. Чернишевського “Що робити?” був написаний у Петропавлівській фортеці. Він був розпочатий 14 грудня 1862 року і закінчений 4 квітня 1863 року. Він писався в епоху підйому революційного руху в Росії.
Герой роману Рахметов – революціонер. По походженню він дворянин. Батько його був багатою людиною. Але привільне життя не удержало Рахметова у маєтку батька. Він виїхав із провінції і поступив на природний факультет у Петербурзі.
Рахметов легко зблизився у столиці із прогресивно мислячими людьми. Познайомився з Кірсановим, від
Через півроку він перестав читати книги і сказав: “Тепер читання стало для мене справою другорядною. Я із цієї сторони готовий для життя”. Він став наказувати сам собі і ці накази виконувати точно в строк. Далі Рахметов став загартовувати організм. Брався за найважчу роботу.
Був навіть бурлакою. Все це він робив, готуючись до великих революційних справ. Рахметов рухався обраним раз і назавжди шляхом.
Він їв тільки те, що їли прості люди, хоча мав можливість харчуватися краще. Пояснював він це просто: “Так потрібно
Рахметов відмовився від одруження на багатій молодій вдові. Пояснив він це так: “…Я повинен придушити в собі любов: кохання до вас зв’язало б мені руки, вони і так не швидко розв’яжуться у мене – уже зв’язані”. Чернишевський в образі Рахметова зобразив революційного вождя, особливу людину. Про таких людей автор писав: “…Це кольори кращих людей, це двигуни двигунів, це сіль солі землі”.
Рахметов – лицар без страху і докору, людина, начебто викувана зі сталі. Він з разючою швидкістю розширює круг своїх знань, уважно вивчає життя.
Як діюча особа Рахметов з’являється у главі “Особлива людина”. У інших главах його ім’я тільки згадується. Але відчувається, що образ цей центральний, що Рахметов – головний герой роману “Що робити?”. Глава “Особлива людина” утворює як би маленьку самостійну повість у романі, ідея якого не буде без неї повною і зрозумілою.
Розповідаючи про Рахметова, Чернишевський навмисне зрушує тимчасові рамки і не дає послідовної характеристики і біографії. Він використовує натяки і недомовки, переплітаючи те, що про нього “знали”, з тим, що “довідалися” згодом. Тому кожний штрих біографії має принципове значення. Наприклад, походження. Дійсно, чому різночинець Чернишевський робить головним героєм соціально-політичного роману дворянина, родовід якого йде в глиб століть?
Можливо, по думці письменника, образ революціонера-дворянина робив ідею революції більш переконливою і привабливою. Раз кращі представники дворянства відмовляються від своїх привілеїв, виходить, криза назріла. Переродження Рахметова почалося у ранній юності. Сім’я його була, мабуть, кріпосницька. Про це говорить скуповуючи фраза: “Та й бачив він, що в селі”.
Спостерігаючи жорстокості кріпосного права, юнак став міркувати про справедливість. “Думки стали бродити в ньому, і Кірсанов був для нього тим, що Лопухов для Віри Павлівни”. У перший же вечір він “жадібно слухав” Кірсанова, “переривав його слова вигуками і прокльонами тому, що повинне загинути, благословеннями тому, що повинне жити”. Рахметов відрізняється від Лопухова і Кірсанова не тільки своїм аристократичним родовідом, але й тим, що має виняткову силоміць характеру, що проявляється у постійному загартуванні тіла і духу, але особливо завзятістю справою підготовки до революційної боротьби. Ця людина ідеї у найвищому змісті слова.
Мрія про революцію для Рахметова – керівництво до дії, орієнтир усього особистого життя.
Яскраво проявляється в Рахметові прагнення до зближення із простими людьми. Це видно з його подорожі по Росії, занять фізичною працею, суворим самообмеженням в особистому житті. Народ прозвав Рахметова Микитушкою Ломовим, виражаючи цим свою любов до нього.
На відміну від різночинця Базарова, що поблажливо розмовляв з “товстобородимі” мужиками, дворянин Рахметов дивиться на народ не як на масу, що підлягає вивченню. Він вважає, що народ гідний поваги і намагається випробувати хоч частину тієї ваги, що висить на мужицьких плечах. Рахметова Чернишевський показує як людину “дуже рідку”, “особливої породи”, але у той же час як особу типову, приналежну до нової суспільної групи, хоча і нечисленної.
Письменник наділив “особливу людину” суворою вимогливістю до себе і інших, навіть похмурою зовнішністю.
Віра Павлівна спочатку знаходить його “дуже нудним”. “Лопухов і Кірсанов, і всі, що не боялись нікого і нічого, почували перед ним часом і деяке боягузтво… крім Маші й рівних їй або тих, що перевершували її простотою душі й плаття”. Але Віра Павлівна, пізнав ближче Рахметова, говорить про нього: “…Яка це ніжна і добра людина!”. Рахметов – ригорист, тобто людина, що ніколи і ні в чому не відступає від прийнятих правил поведінки.
Він готовить себе до революційної боротьби і морально, і фізично. Проспавши ніч на цвяхах, він пояснює свій вчинок, широко і радісно посміхаючись: “Проба. Потрібно.
Неправдоподібно, звичайно, однак, про всякий випадок потрібно. Бачу, можу”. Таким, напевно, Чернишевський бачив вождя революціонерів. На питання “Що робити?” Микола Гаврилович відповідає образом Рахметова і словами, поміщеними в епіграфі.
Фігура цього ригориста вплинула на наступні покоління російських і закордонних революціонерів. Про це говорять визнання цих людей, що їх “улюбленцем був особливо Рахметов”. Мені подобається Рахметов. Він має ті якості, яких не вистачає Базарову.
Я захоплююся його завзятістю, волею, витривалістю, вмінням підкоряти своє життя вибраному ідеалу, сміливістю, силою. Мені хочеться хоч небагато бути схожою на цього героя.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)