“Шаланда в морі” – чи не найяскравіша і найколоритніша новела в романі Юрія Яновського “Вершники”. Починається вона, як дума, – в суворому, врочистому тоні. Це немовби увертюра до героїчної драми.
Читача одразу ж охоплює напруженість: там, далеко в морі, зі стихією бореться чоловік Половчихи.
Вона “виглядала його шаланду, ладна була полетіти до свого Мусієчка, допомогти йому, додати сили. Велика туга огорнула вірне, любляче жіноче серце. В думках Половчиха звертається в до сил природи, що нагадує плач Ярославни зі “Слова
Усупереч суворій зовнішності, підкреслює жіночність, ніжність її душі.
Кульмінаційні події письменник передає через сприйняття Половчихи.
Вона не скрикнула, не заголосила, коли шаланду перекинуло в морі, коли Чубенко вийшов на берег без Мусія. Вона “залишалась стояти на березі, висока та сувора, як у пісні”. І, коли “берег спорожнів, рибалки пішли геть”, “вона справляла жалобу”.
У безутішній журбі застигла
Половчиха стояла на березі, висока та сувора, як у пісні, сподіваючись, що станеться диво – і чоловік її повернеться.
Образу цієї жінки Юрій Яновський надає величності і романтичної піднесеності, порівнюючи її з пісенним образом. Завдяки цьому новела набуває ще більшого поетичного забарвлення і сприймається як дума про велике горе жінки.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)