ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН

ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН (24.12.1844, с. Хишевичі, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 18.02.1885, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ) – мовознавець, фольклорист, педагог і громадський діяч.

Народився в сім’ї греко-католицького священика. Середню освіту здобув у гімназії м. Бережани на Тернопільщині, вищу – на філософському факультеті Львівського університету (1869). У 1870 – 1871 рр. обіймав посаду суплента (помічника вчителя), викладав історію, українську й латинську мови в Перемишльській гімназії. Успішно склавши вчительські іспити в Краківському

університеті, з 1872 р. й до кінця життя викладав у Станіславській гімназії українську й класичні мови. Належав до партії народовців, був одним із фундаторів товариства “Просвіта” у Львові, організував у Станіславі його філіал і бібліотеку.

Значний вплив на формування його світогляду мало листування та особисте знайомство з М. Драгомановим і Ф. Міклошичем.

Найважливішою науковою працею Є. Желехівського є укладений ним “Мало-русько-німецький словар”, який з 1882 р. почав виходити у Львові окремими випусками, а повністю двотомний словник побачив світ 1886 р., вже після смерті вченого (за його матеріалами

другий том підготував до віщання С. Недільський). Це був перший словник, що містив значний реєстр українських слів (більш як 64 тис.), які було перекладено одним або кількома синонімічними словами німецької мови. У передмові до словника зазначено, що при його укладанні автори використали 111 українських джерел, із яких 45 – із мови Східної України. Крім загальновживаних слів, подано назви річок, місцевостей, в українських словах позначені наголоси, форма родового відмінка.

Словник укладено на основі нового для західноукраїнських земель фонетичного правопису, що пізніше дістав назву “желехівка”. Він був наближеним до східноукраїнської “кулішівки”, хоча й відбивав окремі особливості західноукраїнської діалектної вимови. Цей правопис з 1895 р. було запроваджено до офіційного вжитку в Галичині й Буковині, де він проіснував до 1922 р., а подекуди й до 1939. Недоліками словника можна вважати наявність у його реєстрі ряду штучних слів, інколи нетиповий наголос.

Але праця Є. Желехівського й Є. Недільського була однією з найавторитетніших в українській лексикографії, вона й дотепер має практичне значення. Її високо оцінили Б. Грінченко, О. Пипін, В. Ягич.

Є. Желехівському належать також кілька статей про фольклор (“Деякі уваги про творення й збереження народних пісень руських”, 1884), публікації українських народних колядок і повір’їв (“З уст народу”, 1868).

Літ.: Москаленко А. А. Нариси історії української лексикографії. К., 1961; Худані М. Л. Є. І. Желехівський // Мовознавство. 1970. № 1.

С. Лучканин


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН