ОБРАЗ ПЕТРА ПЕРШОГО У ТВОРЧОСТІ А. С. ПУШКІНА

На

Протязі всього життя А. С. Пушкін дуже

Цікавився особистістю Петра Першого, його

Історичним значенням. Тому образ

Петра Першого досить часто зустрічається в

Творчості А. С. Пушкіна. Проблема оцінки

Цього неабиякого монарха стає в

Початку XIX століття

Надзвичайно важливої.

Одне

З перших віршів, присвячених

Петровской темі в лірику А. С. Пушкіна, – це

Вірш 1826 року “Станси”. 1826 рік –

Початок правління Миколи Першого. Микола

Перший ще не був відомий, ніхто з

Точністю не міг сказати,

що їх чекає, як він

Буде правити. Це поки була terra

Incognita. Пушкінське

Же вірш є своєрідним

Наказом Миколі Першому. Петро Перший при

Цьому сприймається А. С. Пушкіним як майже

Ідеальний монарх; відповідно, він

Ставиться Миколі в приклад. Форсований

Культ Петра Першого, а також паралель Петро

Перший – Микола Перший особливо

Підкреслюють схований докір Олександрові

Першому. (Петро, як пише Пушкін, “…не

Нехтував країни рідної: //Він знав її

Предназначенье…”). І як

Протиставлення треба строфа,

Начинающаяся словами “те академік, те

Герой, //Те мореплавець,

то тесля…”, де

Зображується весь спектр зайнятості,

Діловитості Петра.

Практично

Весь вірш є суцільне

Вихваляння Петра. У деяких окремих

Рядках чується невдоволення Олександром.

Таким чином, у вірші з’являються

Два полюси: позитивний (Петро) і

Отрицательней (Олександр). Микола в даному

Випадку виявляється найбільш наближений до

Петру. Пушкіна хоче бачити Миколи таким же

Ідеальним монархом, яким був Петро.

Остання Строфа містить у собі

Пряме наставляння Миколі: “Сімейним

Подібністю будь же гордий; // У всім будь

Пращурові подібний: //Як він, невтомний і твердий,//И

Пам’яттю, як він, незлісний”. Бачачи подібність в

Початках царювань Петра й Миколи,

Пушкін пише: “…Дивлюся вперед я без остраху:

//Початок славних днів Петра //Мрачили заколоти

Так страти…” Можна сказати, що Пушкін

Прощає Миколі історію з декабристами.

Аналогія з початком петровского правління,

Видимо, виправдує Миколи й дає надію

На “славу й добро”.

В

Своєї повісті “Арап Петра Великого” (1827)

Пушкін продовжує розвивати тему зайнятості,

Працездатності, захопленості Петра

Першого. Петро в повісті привозить Ибрагима в

Споруджувану столицю, що “піднімалася з

Болота по манію самодержавства…”. Петро

Бере участь у будівлі 1*орода,

Працює цілими днями. Крім того, А. С.

Пушкін доповнює подання про Петра як

Про будівельника, зачинателя всього нового

Сюжетом про сватовстве Ибрагима: Петро Перший

Прагне створити нову сім’ю.

Продовження

Петровской Теми у творчості А. С. Пушкіна можна знайти в поемі “Полтава” (1828-1829). “Полтава”

Починається як традиційна романтична

Поема. Але поступово любовна історія

Відходить на другий пл£н, а романтичний

Герой виявляється однозначним негідником.

Після сцени страти романтичний мотив

Зникає практично безвісти (він

З’явиться ще раз під час сцени божевілля

Марії); центром же поеми виявляється

Опис Полтавської битви. Петро Перший

Стає центральною фігурою

Добутку. (Опис тут Петра – це,

Видиме, повернення до одичної поезії XVIII

Століття.) Обертає

На себе увага різка зміна інтонацій в

Описах Петра й Карла. (“Виходить Петро. Його

Ока// Сіяють. Лик його вужа сен.// Движенья

Швидкі. Він прекрасний.//Він весь як божия

Гроза…”, у той час як “…несомый вірними

Слугами // Б качалці, блідий, нерухомий, //

Страждаючи раною, Карл виявив ся…”.) Виникає

Відчуття протистояння енергії, динаміки

Петра пасивності, статиці Карла (це

Трохи ра;< підкреслюється в тексті).

В

Описі бенкету після битви з’являється мотив,

Який у вірші “Бенкет Петра Першого”

Стане основним, – це мотив милості Петра:

“…У своєму наметі він пригощає // Своїх вождів,

Вождів чужих, // И славних бранців пестить…”

Значущість

Ролі Петра Першого в поемі підтверджує

Епілог. Через сто років після Полтавської

Битви не залишилося нічого “від сильних,

Гордих цих чоловіків…”. Залишилася тільки

Історія

– величезний пам’ятник Петра Першого.

Пам’ятник – головне, що є в епілозі,

Головне, що залишилося після битви. Тому

Петро Перший стає, можна сказати,

Ідеальним героєм.

В

Вірші 1835 року “Бенкет Петра Першого”

Обертає на себе увага незвичайність

Опису подій. Особливості лексики й

Специфіка розміру (чотиристопного хорея)

Створюють виразне враження

Казковості, балладяости всього

ЩоВідбувається. Відповідно,

Міфологізованої виявляється й фігура

Петра. На перший план виходить мотив

Незвичайної, казкової милості Петра. В

Четвертій строфі вірша відбувається

Перерахування всіх свят, із приводу

Яким Петро теоретично може влаштувати

Бенкет. Але в п’ятій строфі розкривається

Реальна причина торжества: “…він з

Підданим мириться;// Винуватому вину //

Відпускаючи,

Веселиться; //Кружку пінить із ним одну”.

Подія, через якого відбувається

Бенкет, тим самим для Петра настільки ж

Коштовно, наскільки коштовні інші,

Перераховані вище події. А. С. Пушкіну,

Який у другій половині 20-х років

Стає затятим державником

И моделює ідеального монарха, дуже

Важлива ідея відпущення “винуватому провини”.

Заслуги й подвиги Петра Першого

Виявляються не більше істотні, чим його

Людяність і демократичність (наскільки

Так взагалі можна сказати про Петра).

Ми

Свідомо йдемо на порушення хронології,

Розглядаючи поему 1833 року після

Вірша 1835 року. Справа в тому, що “Мідний

Вершник” коштує особняком стосовно

Іншим добуткам А. С. Пушкіна,

Пов’язаним з петровской темою, де

Послідовно розвивається той самий,

По суті, погляд на Петра Першого, тут же

Проблема представлена в трохи іншому

Ракурсі.

Якщо

У чотирьох попередніх добутках А. С.

Пушкін винятково вихваляє Петра, то в

Поемі 1833 року “Мідний вершник” уперше

З’являється питання – чи не так вуж ідеальний Петро

Насправді? Місто Петра Першого стоїть на

Ненадійному місці. Це місто, безумовно,

Потрібний Росії, державі; але люди страждають

Через небезпечне розташування Петербурга (в

Тексті поеми – це Євгеній, Параша). І цього

Досить для того, щоб

Цінність створення цього міста піддалася

Сумніву. Особиста проблема однієї людини

Здатна протистояти суспільному

Інтересу. Під час Повені – подоби

Кінця світу для жителів Петербурга –

Олександр Перший бачить у катастрофі волю

Божу. Цар не може бути Богом, на що

Претендує Петро Перший на початку

Поеми. Наприкінці першої частини з’являється

Слово “кумир” (“Над возмущенною Не Вию //

Коштує із простертою рукою // Кумир на

Бронзовому коні”). Кумир у цьому випадку –

Помилковий Бог, це державна влада,

Присвоившая собі божественні прерогативи.

Петро Перший – підкорювач стихії в поемі, і

Образ його відчутний міняється в порівнянні з

Чотирма попередніми добутками.

Здавалося б, Петро стає негативним

Героєм, але не можна забувати

Про пролог поеми. Пролог “Мідного вершника”,

Мені здається, виконує в поемі ту ж функцію,

Яку в “Циганах” і “Кавказькому бранці”

Виконував епілог. Історичне обрамлення й

З’являється в “Мідному вершнику” мотив

Безумовної, беззастережної любові до

Петербургові (“Люблю тебе, Петра створіння…”)

Дають другий варіант прочитання поеми. Ці

Два прочитання закладені А. С. Пушкіним

Споконвічно. І він не пропонує вибирати

Саме одне із цих прочитань. Імовірно,

Подібна варіативність визначається самої

Темою добутку – поема присвячена

Трагізму й нерозв’язності росіянці (та й

Взагалі – який би те не було) історії. А. С. Пушкін

Не дає прямої відповіді на питання, а лише

Дозволяє читачеві побачити Петра Першого в

Новій якості.