На долю моєї України випало багато випробувань та лихоліть, долаючи які вона здобула свою безсмертну славу. Українці з давніх-давен прагнули поетично осмислити ці події, власну історію – минуле і сучасне, заглянути в майбутнє. Величним подвигам своїх співвітчизників присвячували вони балади, легенди, перекази, казки, думи, пісні – ці унікальні перлини із скарбниці української літератури.
Трепетно передавалися вони нащадком із покоління в покоління, зберігши для нас дух подій тих далеких епох.
Особливе захоплення та гордість викликають
У думах та піснях цього періоду набирає великої ваги мотив уславлення воїна-козака. Один із найулюбленіших героїв українського народу – козак Голота, котрий “не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота”, “ні города, ні села не займає” та вміє постояти за свою честь, за честь рідної землі.
Чим же захоплює нас Голота? Зовні – це простий козак, у якого “дорогії” шати: “три семирязі лихії”, “онучі китайчані
Та головне його багатство – “ясненька зброя”, “кінь вороний” та серце, сповнене молодим завзяттям і любов’ю до України.
Тому і назначає за Голоту татарин велику ціну: “много червоних не лічачи брати, дорогії сукна не мірячи пощитати”. За гаку “щедрість” посилає Голота татарину “гостинця” у груди, від якого “татарин лихій матері з коня покотився”. І далі українці з притаманним їм почуттям гумору висміюють переможеного ворога, одночасно звеличуючи Голоту:
Він йому віри не донімае.
До його прибуває,
Келепом межі плечі гримає,
Коли ж оглядиться – аж у його духу немає.
Мені здається, що образ козака Голоти – це узагальнене втілення образу усього українського народу, який бажає миру, щасливої праці, чесних вчинків і сонячної долі для рідної землі:
“… Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добич брали
І неприятеля під нозі топтали!”