Все в цьому житті пов’язане між собою. Напевно, така думка видасться багатьом банальною – стільки вже сказано на цю тему, – але вона правдива… Часи, у які жив і творив Тарас Шевченко, були дуже складними для нашого народу.
Часи кріпаччини, сповнені приниження людей, антигуманні та нелюдські дії, пригноблення не тільки селян, але й усієї культури, поступу нації, коли українцям, які намагалися розвивати науки та мистецтво, вбивали в голови необгрунтований, безглуздий комплекс національної меншовартості. Багато в чому плоди цього
А соціальна несправедливість на українських землях за часів Кобзаря була невідривно пов’язана із особистими долями українців: дітей та жінок, чоловіків та літніх людей, – і саме цей зв’язок ми простежуємо й у поемі “Катерина”.
Образ Катерини є яскравим і, без перебільшення, чи не найяскравішим зі створених Т. Шевченком. Ця дівчина викликає у читачів співчуття і щире захоплення. Катерина,- рідкісний випадок, коли краса зовнішня поєднується в людині з красою душевною, красою почуттів та найглибших порухів душі.
Якби комусь
Катерина покохала російського офіцера Івана і народила від нього позашлюбну дитину. Найстрашніше те, що любов такої дівчини, як Катерина, могла б стати і мала б стати скарбом для якогось чоловіка, підтримкою та справжнім щастям. Проте Іван не тільки не цінує почуттів Катерини, але й не любить її.
Він кидає дівчину із малою дитиною. Після цього читач, і так вражений несправедливістю, дивується ще більше: батьки Катерини проганяють її з дому. Що змушує цих людей так вчинити?
Можливо, вони просто не люблять свою доньку, як не любив її Іван? Мені здається, батьки Катерини понад усе люблять її і саме тому – такий парадокс! – вони і змушені так зробити. Своїм вчинком вони підкреслюють, що народна мораль, символічними носіями якої вони, по суті, і є в поемі, понад усе.
Так само як правосуддя має стояти над особистим, так і народний суд, суд звичаїв та морально-етичних норм нації, які складалися протягом століть, має стояти над конкретними випадками, над жалістю та співчуттям… Це жорстокий вчинок, але він по-своєму зрозумілий, навіть по-своєму справедливий…
Катерина із малою дитиною поневіряється світом. Мене дуже схвилювало те, наскільки чистою залишається душа дівчини. Вона не проклинає свого кривдника, не нарікає і на батьків. Вона щиро переймається долею своєї дитини, бо любов матері до свого немовляти – святе. Коли Катерина знову зустрічається з Іваном, ми бачимо, що вона і досі кохає його!
Якою ж прекрасною є ця дівчина, коли своє єдине кохання вона несе із собою через життя, і це почуття залишається чистим, попри всі кривди та неправди життя, попри усі страждання, які перетерпіла Катерина.
Зрештою, не витримавши страждань – не стільки фізичних, скільки душевних, – Катерина вчиняє самогубство. Так трагічно закінчується історія Катерини, жінки-страдниці, одною з найяскравіших образів, створених великим Тарасом Шевченком…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)