“Коли тобі нема що сказати – мовчи, коли є – кажи і не бреши”. Цей відомий вислів Ромена Ролана якнайкраще визначає основний критерій письменницької творчості. І він цілком застосовний до Шевченкового поетичного мистецтва, яке завжди говорило про справді важливе для нього і його народу – і говорило правду. Окрім того, що Шевченко був, як то кажуть, поетом Божою милістю, він був ще й людиною великого серця. І те палке серце вболівало не за якусь абстрактну Україну-неньку, скоріш декларативну, як відчуту, а за цілком конкретних, живих
Чи то раннє сирітство було однією з причин, чи збережена з дитинства любов до сестер… А може, спогад про перше несміливе кохання – Оксану… “Помандрувала моя Оксаночка в похід за москалями. Та й пропала… ” Хтозна.
Та, мабуть, все це, разом із простою людяністю, повагою і схилянням перед Жінкою, зробило Шевченкову Музу такою уважною до долі жіночої, а надто материнської.
Поема “Катерина” – один із хрестоматійних творів на цю тему. Його назва промовисто вказує на те, що саме образ Катрі концентрує
Жінка, здатна на велике, безоглядне, пристрасне кохання, ошукана у своєму почутті й покарана за нецноту. Збезчещена дівчина, кинута на осуд і глум оточуючим, – типовий образ у класичній українській літературі (та й чи тільки в українській!). Образ Катерини справді типовий.
Поетові-романтикові йшлося про те, щоб підкреслити “чорні брови” (символ краси), гаряче серце, шал емоцій і відчуттів (символ романтичної, свавільної натури), вірність слову (символ приреченості). Оце і все, що ми знаємо. Але цього досить, щоб збагнути авторську ідею образу. А вона не така вже й проста. Зайшлий “москалик” – людина з іншого світу, небуденний, особливий, так не схожий на сільських парубків поводженням.
Катерина закохалася і повірила у слова, на якій той не скупився і яким насправді не надавав значення. Як то кажуть, “кожен судить про іншого в міру власної розбещеності”. Дівчина просто не могла припустити, що слова любові можна говорити “на вітер”, особливо якщо бачиш, що на доказ взаємності тобі пропонують рівноцінне загибелі – змарновану дівочу честь.
Але історія Катерини – не просто історія зневаженого й осміяного кохання. Адже недаремно звучить авторська засторога: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями… “. Катрин обранець – чужак, мародер.
Розважився, попив, поїв, покохався – і в полк, справно нести службу. Сільського парубка ще би громада чи батьки схаменули “саночки возити” (хоч невідомо, як поставилась би до цього Катерина). А цей – шукай вітру в полі!
Але не хотіла цього знати закохана жінка. Почувши під серцем дитину, навіть не забажала її позбутися. Покритки зреклася родина, її зневажило село, а вона вирушила в дорогу до коханого, бо все шукала йому виправдань: не знає, не може прийти, зранено, вбито… Довгий шлях на чужину, злидні, насміхання, – все терпіла і йшла.
Бо – до нього. З його дитям на руках. Він заступить і всім доведе, що їхнє почуття – справжнє, а така любов виправдовує гріх.
Дісталась до Московщини. Аж ось – загін драгунів. “Попереду старший їде… ” Уявляю собі цю сцену доволі яскраво – от де реалізм. Поза простором і часом. До нього, до Івана, успішного та “командистого”, кидається якась старчиха з дитям і привселюдно (перед підлеглими!) накидає йому в батьківство своє мале жебраченя…
Глум!… Та й скільки їх, тих Катерин з байстрятами!… Хіба ж можна так всерйоз сприймати клятви під солов’ями?..
Коли вмирає надія – гине Катерина. Більше ніхто в цілому світі не оборонить жінки та її дитини перед знущаннями. Один гріх поповнюють два, ще тяжчі: Катерина накладає на себе руки і покидає дитя напризволяще.
Сироті шлях – зі сліпим кобзарем, таким же у світі сиротою. Катерина своєму малому Івасеві “дала… бровенята, та не дала долі”.
Парадоксальним здається ставлення поета до своєї героїні. Покинутий син викликає глибокий жаль у читача, принаймні, у мене. Заради нього вона мусила жити, хоч би й тяжко працюючи, хоч би й осуджувана. Але глибоке авторське співчуття до Катерини, що втопила свій біль під кригою, кличе в союзники: що я знаю про той час? Може, вона справді не могла більше боротися?
Може, небагато хто зміг би витримати на її місці?..