Образ Катерини в однойменній поемі Тараса Шевченка

Катерина – центральний образ поеми, що засвідчує вже сам заголовок твору. За вдачею своєю Катерина щира, довірлива. Її серце відкрите до людей, як квітка до сонця. Тому вона “полюбила москалика, як знало серденько”: щиро, вірно і глибоко.

Щирість – провідна риса її вдачі. Сама чесна, вона вважає таким і обранця свого серця і віддається йому, бо вірить, що стане його дружиною. Батьки бачили, до чого йдеться, і своєчасно попереджували її, навчали її, але Катерина зневажала їх порадами, і ця зневага тяжко покарала сердешну селянську дівчину:

материнство з великого щастя стало для неї невимовним горем. Вона вірить, бо не розуміє, як це можна дати слово і не дотримати його.

Офіцер, звичайно, обдурив і ніколи не повернеться туди, де нашкодив. А Катерина народжує нешлюбну дитину, байстря, як тоді говорили. Але Шевченко то знає, що її попереду чекає, і з батьківською ніжністю-тривогою вибухає:

Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся

З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі?

Катерина вперше збагнула свою провину, коли батьки вигнали її з дому, коли її ненька, “як мертва, на діл повалилась”. Отоді вона тяжко

заридала і в нестямі вигукнула: “Що я наробила!” В цьому вигуку – розпач, каяття, запізніле усвідомлення надмірної довірливості і великої провини перед сім’єю. Так, вона зганьбила не лише дівочу честь, а й знеславила своїх батьків, завдала їм тяжкої образи.

Засуджена знайомими і рідними, Катерина змушена була покинути своє село. І доля – здалось на мить – посміхнулась Катерині, бо на цей раз вона таки зустріла того, кому віддала все. І голублячи його очима, вона забула про всі страждання і муки, що зазнала через нього. Слухайте ж бо:

Любий мій Іване! Серце моє коханеє! Де ти так барився?

Катря не припускає й думки, що він, який клявся вічно кохати, може відцуратись від неї, поглумитись над її почуттями.

Даремно вона апелювала до його батьківських почуттів, називаючи його батечком, братиком, серцем своїм. Коли вона винесла йому сина – офіцера і сліду не стало. То вже була межа всіх сил Катерини.

У ній щось надломилось, і вона, на грані божевілля, не контролюючи своїх дій, покинула серед шляху дитину, а сама втопилась у ставку. Так закінчилась трагічна історія життя дівчини-покритки. Причини самогубства Катерини – зрада почуттям і клятві, зневага з боку односельців, жорстокий присуд батьків, огидне знущання від коханця і безпросвітне майбутнє її сина.

Образ Катерини – це образ-жертва, образ-страждання. Не випадково слова “плакати” і “сльози” зустрічаються з поемі 36 разів. Разом з Катериною плаче над долею покриток і сам поет. Але він водночас і обурюється проти суспільства, в якому

Того в’яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Катерини в однойменній поемі Тараса Шевченка