Об’єднання давньоруських літописних зводів було почато киево-печерським ченцем Нестором, творцем найбільшого літопису – “Повести тимчасового років”. Потреби державної самосвідомості, що розвивається, ставили перед літописом проблеми, які Нестір позначив у її заголовку: “… звідки їсти пішла Російська земля, хто в Києві нача первее княжити й звідки Російська земля стала їсти”. Відношення літописця до минулого Русі було перейнято епічним пафосом.
Він відтворював в оригінальній манері російського літописного оповідання
За її наказом птаха були відпущені із прив’язаним до кожної з них запаленою губкою й, повернувшись у свої гнізда, спалили місто. Літопис був насичений епічними переказами, тісно пов’язаними з вітчизняною історичною дійсністю. Такий оповідання про князя Святославі Ігоровичі, що “легько ходячи,
Головною темою літописання була тема Російської землі, її єдності й могутності. Ця тема одержала різні форми вираження: епічну й публіцистичну. По поданнях літописців, Історія вершилася з волі божій діяннями князів, а ці діяння оцінювалися так чи інакше залежно від того, наскільки вони відповідали державно-патріотичним ідеалам епохи. Віддалене минуле відбивалося в ідеалізованих оповіданнях про перших князів. Тодішня дійсність одержала в літописі гострі морально-політичні оцінки, у яких засуджувалися князівські розбрати, що почали із другої половини XI століття загрожувати цілісності країни.
Літописці ретельно збирали матеріали, що ставляться до цієї Теми. Коли феодальне розчленовування Київської Русі стало визнаним фактом, загальросіяни державні ідеї стали проявлятися в літописі ще більш ясно.
Тема оборони Русі від половців зв’язувалася в літописі не тільки із протестом проти міжусобної боротьби князів, але й з оцінкою положення селян, що страждали від набігів зовнішніх ворогів. “Повість минулих літ”, як і її літописання, що продовжує, займає високе місце в середньовічної хронографии. Широта історичного й політичного кругозору, усвідомлення споріднення слов’янських народів, розуміння державних інтересів Київської Русі, прагнення осмислити сучасність за допомогою зіставлення її з минулим, високий патріотичний пафос – всі ці особливості виділяють “Повість минулих літ” серед інших літературних пам’ятників у плані ідейному
Літературно-стилістичною особливістю “Повести…” є її багатожанрова й многостилевая структура, що охоплює все багатство образотворчих засобів давньоруської писемності. Вона увібрала в себе дружинно-епічні перекази, записи усних історичних оповідань і родових легенд, народно-казкові оповідання, прислів’я й приказки, військові повісті й повести про феодальні злочини, біблійні виречення, фрагменти перекладних творів, міркування про користь книг повчання церковні (Федосия) і світські (Володимира Мономаха), житія перших російських святих Бориса й Гліба, запису державних договорів і політичних заповітів і т. п. Завдяки універсальності свого змісту й багатству стилістичних засобів давньоруський літопис відрізняється від інших меншою схематизацією матеріалу, що викладається, а також не настільки однобічною придворно-феодальною й церковною тенденційністю
Написана живою й образною мовою, “Повість минулих літ” була доступною й цікавою книгою для читання протягом всієї історії Древньої Русі
(2 votes, average: 3.50 out of 5)