Темою і наміром будь-якого мистецтва є
Примирення індивідуума із Всесвітом.
P. M. Рільке
Райнер Марія Рільке – австрійський поет, який у своїй творчості звертався перш за все до філософських питань. Не раз, переживаючи духовну й творчу кризу, внутрішні зміни, поет виявляв зацікавленість у сутності людської душі, у питаннях про місце людини на землі, у Всесвіті.
Митець часто доходив до сумного висновку: гармонія між людством та світом давно втрачена, особистість почувається в ньому незатишно й самотньо.
Мотив приреченості
Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
Писатиме листи свої осінні,
Брестиме там, де жовта кушпела
Оповила алеї безгомінні.
Недарма автор обрав опис осені, адже саме картини повільної “смерті” природи навіюють печальні роздуми про сенс існування людини, про її роль у житті. І гіркий висновок про те, що самотня людина ніколи не пізнає щастя, гармонійно поєднується з образом осінніх алей, картинами опалого листя й останніх
Які дрібні з життям всі суперечки наші,
Яке велике те, що проти нас.
Коли б ми піддались напору
Стихії, що так прагне до простору,
Ми виросли б у сотні раз.
Так, на думку поета, споглядання світу може привести тільки до висновку про велич і неосяжність безкрайнього світу, а єдине, що може примирити нас з усім сущим, – розуміння: переможців серед людей у “двобої” зі Всесвітом бути не може. Тому ліричний герой вірша дає нам пораду не принижувати себе сумнівними “успіхами”, а підкоритися вищому началу, створивши з ним одне ціле.
Гармонія між людиною та світом неможлива, – така основна думка творчості P. M. Рільке. Розглядаючи всі речі неодмінно на тлі Всесвіту, роздумуючи над проблемою життя та смерті, поет дає поради читачу заглибитись у себе, розширити свій духовний досвід для розуміння свого місця у світі, примирення з ним. Г. Марсель зазначав: “Рільке є одним із тих геніїв першої величини, які перед лицем метафізичних реальностей стали на духовно здорову позицію”.