Три дні стояли під Нижнім розбійники-татари; всі жителі міста замкнулися в Кремлі, і на нову-те стіну сподівалися, і татар-те боялися, ніхто не смів вийти за ворота кремлівські.
Була тоді в місті одна дівиця-красуня, ім’я й батьківщини її не пам’ятають. Знадобилося їй за водою сходити на Почайну ріку; не хотілося, видно, пити криничної. От взяла вона цебра на коромисел, а коромисел той був залізний, тільки два пуди вагою.
І пішла вона, дівиця, за місто на Почайну ріку. Татари помітили неї біля вежі й, хто їх знає, у чи повний хотіли взяти,
Її опрометью. От вона, бачачи лихо неминучую, поставила цебра на землю й, взявши коромисел у руки, чекала першого татарина… Підходили до їй татари не по одному, не по двох, а цілими сотнями: і всіх тих татар дівиця уклала біля, вежі спати непробудним сном.
Уже цих татар вона била-била, а всі їх багато було. Здолали нарешті вони дівицю, порубали неї на дрібні шматки й поховали у вежі разом з коромислом її. Князі ж татарські Сеит, да Булат, да Гойдалки подумали-поворожили – та й вирішили від Нижнього забратися подобру-поздорову.
– Якщо баби в Нижньому такі сильні,- говорили вони,- що ж нам буде, якщо ратні люди на нас виступлять?
От отчого та вежа зветься Коромисловой: біля її було це побоїще.
Нижегородське ськазання про Коромисловой вежу
Міфи Древньої Волги. Саратов. 1996.
С. 405.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)