НІЗАМІ ГАНДЖЕВІ, Абу Мухамед Ільяс, ібн Юсуф

(1141 – 1203)

НІЗАМІ ГАНДЖЕВІ, Абу Мухамед Ільяс, ібн Юсуф (1141, м. Ганджа, Азербайджан – 1203, там само) – азербайджанський поет і мислитель.

Нізамі Ганджеві, найвидатніший азербайджанський поет-роман-тик, народився, жив і помер у місті Ганджі, звідки й походить його прізвисько Ганджеві. Він жив усамітнено, здобув непогану освіту, писав перською мовою. Із біографічних даних, узятих із творів поета, відомо, що дербентський правитель, захоплений талантом Нізамі Ганджеві, подарував йому кипчацьку рабиню Афак (Аппак), котра й стала його дружиною

(бл. 1173).

У них був єдиний син Мухаммед.

Будучи тісно пов’язаний із Азербайджаном, Нізамі Ганджеві переносить дію окремих епізодів своїх поем на його територію (епізоди Міхін-бану, вступ на престол Ширін, епізод Іскандер і Нушабе). У своїх поемах Нізамі Ганджеві часто скаржиться на матеріальні негаразди, навіть бідність. Придворним поетом він ніколи не був, вдовольняючись незначними допомогами, які йому призначали феодальні правителі за присвячені їм поеми.

Нізамі Ганджеві, можливо, викладав у медресе.

Основні твори Нізамі Ганджеві – знамениті п’ять поем, тобто “П’ятериця” (“Хамсе”):

“Скарбниця таємниць” (“Махзан аль-асрар”), написана між 1173 і 1180 рр.; “Хосров і Ширін”, закінчена у 1181 p.; “Лейла і Меджнун”, закінчена у 1188 p.; “Сім красунь”(“Хафт пейкер”), закінчена у 1197 р., й “Іскандер-наме”, – закінчена бл. 1203 р. Збереглася також частина ліричного дивану: 6 касид, 116 газелей, 2 к’ита і 30 рубаї. “П’ятериця” справила надзвичайно великий вплив на розвиток багатьох східних літератур. Відомими є десятки назіре (поетичних відповідей) і наслідувань поемам Н. Г., які створювали, починаючи з XIII ст. і аж до нашого часу: 42 назіре на “Скарбницю таємниць ” перською мовою, 2 – давньоузбецькою і 2 турецькою мовами; 42 назіре на “Хосров і Ширін” перською, давньоузбецькою, азербайджанською і турецькою (Назим Хікмет, 1948) мовами; 40 назіре на “Лейлу і Меджнуна” перською, давньоузбецькою, туркменською, азербайджанською, турецькою, курдською та ін. мовами.

Поміж “відповідей” на “Хамсе” Н. Г. – “П’ятериці” індо-перського поета Аміра Хосрова Дехлеві, узбецького класика Алішера Навої, семериця А. Джамі та ін. Своєрідна композиція поем Нізамі Ганджеві, побудова сюжету, змалювання характерів, образна мова й, особливо, шляхетні гуманістичні ідеї “П’ятериці” вже багато століть спонукають поетів чи не всіх народів Близького та Середнього Сходу – від Туреччини до Індії – до поетичних змагань.

Перша поема “Скарбниця таємниць” належить до жанру дидактично-філософської поезії і має суфійське забарвлення. Сам Нізамі Ганджеві вважав цю поему “відповіддю” на “Хадікат аль-хакаїк” Санаї, проте “Скарбниця таємниць” вийшла далеко за межі звичайного назіре і надовго визначила розвиток дидактичного жанру у східній поезії. Н. Г. у вступі різко протиставляє свою першу поему пустій і пишномовній придворній поезії та посилено підкреслює її новизну. Справді, вперше в історії перськомовної поезії Нізамі Ганджеві домігся у жанрі месневі поєднання витонченої поетичної техніки, що не поступається техніці касид, і глибокого змісту, причому ускладненість стилю не є в нього самоціллю, а підпорядковане завданню: через складний процес сприйняття впливати на думку читача і сформувати в нього певні норми поведінки. Гнучка композиція поеми, пов’язаної в одне ціле асоціативними переходами думки, також є новою, і її Нізамі Ганджеві розвинув на основі східної проповіді, пересипаної повчальними притчами.

Нізамі Ганджеві закликає можновладців до справедливості і піклування про благо підданців, погрожує їм карами за пригноблення і насилля, осуджує любов до золота, оспівує справжню дружбу. Всі напучування та повчання Нізамі Ганджеві забарвлені у релігійні тони, але надзвичайно сміливі.

Друга поема, романтична за змістом і з чітким сюжетом, присвячена коханню шаха Хосрова до красуні Ширін. Принципово новаторським у цій поемі є те, що Нізамі Ганджеві відводить головну роль не шахові, а Ширін, жінці, і наділяє її високими чеснотами: розумом, доброчесністю, твердою волею. Безхарактерний, аморальний, егоїстичний Хосров лише перед смертю, облагороджений коханням до Ширін, доростає до самовідданого подвигу.

Незвичний у поемі й образ шляхетного богатиря-ремісника Ферхада. котрий уособлює працю та чесноти трудівника.

Третя поема – “Лежа і Меджнун” – це розробка одного із найпопулярніших на Близькому Сході сюжетів – давньої арабської легенди про нещасливе кохання юнака Кайса на прізвисько “Меджнун” (“Божевільний”) до красуні Лейли. За композицією це поема про поета: оповідь розгортається навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого коханням Кайса. Автори назіре, наприклад, Фізулі, згодом виокремили вірші Кайса і надали їм форми газелей, вкраплених у тканину месневі.

У Нізамі Ганджеві ці вірші виділяються лише сюжетно Він надав арабській легенді викінченості та чіткості, подав характери героїв у розвитку, психологічно вмотивував їхні вчинки. Загальна трагічна концепція поеми – безмежне кохання, що спалює і Кайса, і Лейлу, кохання, що знаходить вихід лише у високій поезії та призводить до духовного злиття закоханих, також належить Нізамі Ганджеві. Для прикладу можна навести уривок із листа Лейли до Меджнуна:

Цей ніжний лист невільнику журби

Від полонянки темної судьби.

Від бранки, що в ув’язненні сидить,

До тебе, що зумів розбити кліть.

О, друже старовинний мій, де ти?

О, світочу єдиний мій, де ти?

О, скарбу дружби вірний вартовий,

Ти, що віддав коханню відблиск свій!

О ти, що скрасив кров’ю грудь землі,

Мов сердолік, що пророста в скалі!

О, джерело надії в царстві тьми,

Метелик вранішній поміж людьми!

О ти, з-за кого сколихнувся світ,

Кому приносять звірі свій привіт!

О, ціль моїх докорів і надій,

У воскресінні душ супутник мій!

О ти, що тіло до страждань прирік,

Вогонь на власний свій пустивши тік!

Ти – вірний страж думок і снів моїх –

Став притчею на язиці у всіх!

(Пер. Л. Первомайського

Саме ця концепція об’єднує поему у струнке ціле. її не слід вважати суфійською, оскільки інакше Нізамі Ганджеві не змалював би Лейлу недосяжною і не привів би її до згасання. Драматична колізія поеми – патріархальна влада батьків, надмірна м’якість батька Меджнуна та майже тиранічна суворість батька Лейли, – ось уже сотні років хвилює найкращі уми Сходу.

В основу сюжету четвертої поеми Нізамі Ганджеві – “Сім красунь” – покладена легенда про шаха Бехрама Гура. Ядро поеми складають сім оповідей царівен, дружин Бехрама, котрі мешкають у семи павільйонах, кожен із яких, згідно із давньою міфологією, присвячений певній планеті і дню тижня та має відповідний колір (наприклад, чорний – Сатурн-субота; жовтий – Сонце-неділя і т. д.). Сюжет кожної новели – інтимне переживання, причому, згідно з переходом від чорного кольору до білого, груба чуттєвість поступово змінюється просвітленою любов’ю. Так своєрідно Нізамі Ганджеві використав для композиційної побудови давню астральну символіку.

Друга тематична лінія поеми – еволюція Бехрама від легковажного царевича, любителя полювання та любовних походеньок, у справедливого та розумного правителя, котрий бореться зі свавіллям і насильством, піклується про благо країни.

Останню, п’яту поему – “Іскандер-наме” – Нізамі Ганджеві вважав підсумком своєї творчості. У центрі поеми – образ Іскандера – Олександра Македонського, вибраний, очевидно, із двох причин: по-перше, його образ не був тісно пов’язаний із певною традицією і міг бути використаний для зображення ідеального державця; по-друге, його поява у поемі уможливлювала широке введення ідей грецької філософії. Із самого початку поеми Іскандер виступає як справедливий політик, котрий зважився воювати лише заради захисту зневажених і визволення пригноблених, котрий піклується про відновлення зруйнованого війною і тиранією господарства країни. У першій частині поеми (“Шараф-наме”) збережено хронологічний порядок в описі різноманітних подвигів Іскандера. Друга частина (“Ікбал-наме”) композиційно ділиться на два великі розділи, які можна було б назвати “Іскандер-мудрець” і “Іскандер-пророк”; вони містять серію філософських новел і диспути з індійськими та грецькими мудрецями про походження світу.

Тут показана глибина мудрості Іскандера. Потаємний голос повідомляє його, що він обраний для провіщення істини всьому світу, і наказує об’їхати всю землю. Але істина Іскандера – не божественне одкровення, а наука. Готуючись у дорогу, він бере “книги мудрості” Арістотеля, Платона і Сократа. Потім ідуть описи чотирьох мандрівок Іскандера.

Під час четвертої мандрівки (на північ) він прибуває у країну, де немає ні влади, ні гнобителів, ні багатих, ні бідних, де не знають брехні та несправедливості – країну з ідеальним суспільним устроєм. Ця соціальна утопія Нізамі Ганджеві – вершина його думки і мета його героя – ідеального державця Іскандера. Він бачив найкраще на землі, і він виконав свою місію, тому й помирає.

Творчість Нізамі Ганджеві – значний внесок у скарбницю культури Сходу та Заходу. В Україні Нізамі Ганджеві знаний досить давно. Статтю про нього свого часу написав М. Гулак (“О знаменитом персидском поэте Низами”), фундаментальне дослідження про нього здійснив А. Кримський (“Низами и его современники”).

Українською мовою поему “Лейла і Меджнун” переклав Л. Первомайський.

За А. Бертельсом