Творчість Івана Драча – це світ мальовничий і незвичайний, це розкутість творчої думки, нетрадиційність поетичної форми, стилю. Його вірші – це своєрідний метафоричний спосіб мислення, уміння опоетизовувати поняття і явища, які раніше перебували за межами мистецької краси. Іван Драч увійшов в українську літературу темно-синьою книжечкою, на обкладинці якої хлопчик і соняшник, піднявши свої голови, дивилися на промені сонця небесного.
Так виглядала перша збірка поезій Івана Драча “Соняшник”. А поетичним кредо письменника стала
Так і в баладі Івана Драча диво дивне сталося із сільським хлопцем-соняшником, у якого “були руки і ноги, було тіло шорстке і зелене”. Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Автор у поезії відтворює захоплення
Воно їхало на велосипеді, Обминаючи хмари у небі… Від такої несподіванки хлопчик перетворюється на соняшник, що завжди повернутий до сонця в небі, ось так і виникає у вірші легенда про соняшник: І застиг він на роки і століття У золотому німому захопленні: – Дайте покататися, дядьку!.. Створивши такі метафоричні, фантастичні образи, Іван Драч ніби розповів казку про чарівний навколишній світ, його відкритість і загадковість, що породжують найчарівнішу в світі поезію – поезію душі: Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником. Така несподівана кінцівка ніби пояснює суть і смисл створених образів і асоціацій, утверджує думку, що сонце – символ краси і життя, символ мистецтва і натхнення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)