Поема ” Мертві душі ” з’явилася своєрідним пошуком Н. В. Гоголя позитивного героя. Але не було його в цьому несправедливому світі. Письменник обрав форму подорожі для того, щоб мати можливість показати багатьох людей, искалеченны кріпосним правом, що загубили своє й близьких життя, начина з раціональної ощадливості, “звихнувшись” на цьому грунті, я теряв людський вигляд і достоїнство, вони перетворюються оеху на людстві”.
Такий Плюшкин. “Але ж було вре-коли він тільки був ощадливим хазяїном!
Був одружений і рє-”
По-4 пйтельнее… скупіше…” Ощадливість переродилася в скнара-сть, а ніколи багатий маєток – у розвалене господарство
R-Ьехав у Село Плюшкина, Чичиков зауважує “якусь особливу старість… на всіх дерев’яних будовах: колода на хатах було темно й старо; багато дахів протягали, як решето; на інших залишався тільки ковзан… Вікна в избенках були без стекол…” Панський будинок дивився “якимось старезним
Побачивши самотню фігуру, Чичиков довго вирішував, хто це: “баба або мужик”. Спочатку він прийняв Плюшкина за його ключницю, так екзотично, шкода й неохайно був одягнений один з найбагатших поміщиків губернії. Його будинок уразив Чичикова безладдям. “Здавалося, начебто в будинку відбувалося миття підлог і сюди на час нагромадили всі меблі”, усе старо, брудно й убого.
Плюшкин зовсім загубив зв’язок з реальним миром, він не розуміє цінності речей, навіщо-те зберігає засохлий кущ лимона, шматок сургучу, “чарку з якоюсь рідиною й трьома мухами”.
Його кімната завалена мотлохом: дірявими цебрами, старими підметками, іржавими цвяхами. Вигляд самого хазяїна досить неприємний. “Маленькі вічка ще не потухнули й бігали з-під високо вирослих брів, як миші”, які виглядають кота, боячись попастися йому в зуби. Зустрінь його Чичиков у церкві, “те, імовірно, дав би йому мідний гріш”.
Але Плюшкин “не жебрак…
У цього поміщика була тисяча з лишком душ”. У складах і коморах гниє хліб і інші продукти, але, “не задовольняючись цим, він ходив ще щодня по вулицях свого Села”, заглядаючи по кутах, збираючи все, що попадалося: Стара підошва, жіноча ганчірка, залізний цвях, глиняний Ріпок”. І все тяг до себе в кімнату. “Геть уже рибалка °Йшов на полювання”,- говорили про нього селяни. Відняти назад свою річ селянам майже не вдавалося, а вуж якщо вона подала в загальну купу, то пропадала для них зовсім.
Чичиков відразу оцінив обстановку й прийняв правильний тон, позначився благодійником, що бере на себе витрати по всім настовбурчуємо й випадним селянам. Жалюгідна картина угоди, описана Гоголем блищачи Плюшкин лається із ключницею, нібито укравшей четвептг /Kv паперового аркуша, потім знаходить шуканий клаптик, жалуючи не можна обійтися “восьмушкою”. ° У цьому епізоді ми чуємо обурення автора, говорящег “незначності” і “гидоти”, до якої може дійти челове підкоривши своє життя наживі, забувши про ті ідеали й мрії яким прагнув замолоду. “Грізна, страшна прийдешня впеп ди старість, і нічого не віддає назад і назад!
Могила милосеп днее її, на могилі напишется: “Тут похована людина!”-“, але нічого не прочитаєш у хладных, байдужих рисах нелюдської старості”. Описуючи вдачі поміщицької Росії, Гоголь засобами сміху бореться проти головної причини зла – кріпосного права, що робить із людей рабів дрібних “страстишек”, що витравляє душу
Але письменник-гуманіст хотів бачити й позитивне в житті, він сподівався, що Росія зможе звільнитися від даного зла, і з’являється в поемі образ ” птаха-трійки”, здатної вивезти вітчизну з того стану, у якому вона животіє. “Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді.
Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають дорогу інші народи й держави”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)