Мертві душі – Розділ IV

Чичиков зупиняється в трактирі, щоб дати відпочинок коням й пообідати. Йому подали порося з хріном і зі сметаною. За їжею Чичиков, по обикповенію, поцікавився щодо навколишніх поміщиків. Виявилося, що стара знає і Собакевича, і Манілова. Коли обед. уже підходив до кінця, Чичиков почув стукіт під’їхав екіпажу і виглянув у вікно.

Перед трактиром зупинилася легенька бричка, запряжена трійкою коней. З неї вилазити двоє якихось чоловіків. Один білявий, високого зросту, другий трохи нижче і чорнявий. Здалеку тягнулася ще пло

Хонько коляска,

ваблена четвериком. Увійшовши перший білявий привітався з Чичикова, той відповів тим же. Вони, напевно, скоро і познайомилися б, якби не чорнявий, який, з’явившись у дверях, з криками “Ба-ба-ба” кинувся до Чичикову, розставивши руки.

Чичиков дізнався Ноздревой, з якою обідав у прокурора.

Ноздрьов, не без його участі ні на хвилину, почав описувати ярмарок, з якої повертався разом зі своїм зятем Міжуевим і де програвся в пух і прах, так що навіть і бричку програв, а це коляска обивательське. Добре, хоч зятя зустрів. Пили на ярмарку так багато, що Ноздрьов особисто випив сімнадцять пляшок шампанського.

Зять

заперечує, але на Ноздревой це не діє. Довідавшись, що Чичиков їде у справі до Собакевич, Ноздрьов приймається його вмовляти поїхати спочатку до нього. До речі, показує цуценя, яке намагається йому продати.

Зять увесь час проситься додому, але чомусь не сміє перечити Ноздревой і залишається. Отже, всі троє відправляються до Ноздревой.

Таких людей, як Ноздрьов, всякому доводилося зустрічати немало. Вони називаються метких малими, славляться ще в дитинстві і в школі за хороших товаришів і при все тому бувають дуже боляче поколачіваеми. В обличчях їх завжди видно щось відкрите, пряме, удалое.

Вони скоро знайомляться, і не встигнеш озирнутися, як уже кажуть тобі “ти”. Вони завжди балакуни, гульвіси, відчайдухи, народ видний. Ноздревой вже тридцять п’ять, але він анітрохи не змінився. Дружина його померла, залишивши двох діток, що йому абсолютно не потрібні. Втім, за ними наглядає гарненька нянька.

Удома він більше двох днів не може всидіти. Він вічно мотається по ярмарках з усякими з’їздами та балами. У картишки грав він не зовсім безгрішні і чисте, тому його часто бив або шарпали за бакенбарди. Але що найдивніше, він через деякий час вже знову зустрічався як ні в чому не бувало з тими ж приятелями, які його лупцювали.

Ні на одному зібранні, де був Ноздрьов, не обходилося без історії: або виведуть його під руки з залу жандарми, або виштовхають свої ж приятелі. Є люди, які мають страстишку напаскудити ближньому, іноді зовсім без всякої причини. Таку ж дивну пристрасть мав і Ноздрев.

Тим часом екіпажі підкотили до ганку будинку Ноздревой. У будинку, посеред їдальні, стояли дерев’яні козли і два мужика білили стіни. Чичиков зрозумів, що обіду не буде раніше п’яти.

Ноздрьов, віддавши веління, повів гостей оглядати все, що тільки було у нього в селі, на що знадобилося дві години з невеликим. Все було в запустіння, крім собачого розсадника. Потім вони пішли прямо по полю до кордону маєтку Ноздревой, і раптом виявилося, що і ліс вдалині на іншій стороні теж його!

Гості вернулися тієї ж гидкі дорогою до будинку. У кабінеті Ноздревой, де, втім, не було слідів того, що зазвичай буває в кабінеті, висіли тільки шаблі і дві рушниці. Були ще турецькі кинджали, на одному з яких помилково було вирізано: “Майстер Савелій Сибіряков”. Гостям показали полусломанную шарманку, потім трубки – дерев’яні, глиняні, всілякі… За обідом, дуже несмачним, Ноздрьов явно намагався споїти Чичикова, але той примудрявся щоразу вилити вміст келиха в тарілку.

Час минав, а про справу говорено ще не було. Зять, при гарячій підтримці Чичикова, відправляється нарешті додому. У руках у Ноздревой звідки не візьмися з’являються карти, але Чичиков відмовляється грати навідріз. Він говорить, що у нього до Ноздревой прохання – перевести на нього померлих селян, які ще не викреслені з ревізії.

Вигадки Чичикова, що, мовляв, хоче здаватися багатший або що батьки нареченої цього хочуть, ефекту не мають. “Адже ти великий шахрай, дозволь мені це сказати тобі по дружбі!” – Говорить Ноздрьов Чичикову, дуже його цим ображаючи. В обмін на мертві душі пропонується живої жеребець або каурі кобила, собаки, шарманка… Доходить до того, що Ноздрьов наказує не давати вівса коням Чичикова. Однак день підходить до вечора.

Вночі Чичиков лає себе за те, що заїхав сюди і втратив час, а ще більше за те, що заговорив про справу з Ноздрьовим.

Вранці Ноздрьов все не залишив наміру грати в карти на душі. Нарешті зупинилися на шашках, але Ноздрев так немилосердно махлював, що Чичиков грати відмовився і скинув фігури з дошки. Селіфан з бричкою між тим були готові рушити в дорогу… “Так ти не хочеш докінчувати партії? – Говорив Ноздрев. – Скажи мені навпростець! ” Відмова Чичикова привів до того, що Ноздрьов покликав двох слуг і закричав: “Бийте його!” Але долі завгодно було врятувати Чичикова: брязнули дзвіночки, пролунав стукіт коліс підлетів до ганку воза.

Хтось, з вусами, в напіввійськовому сюртуку, вилазив з неї. Він увійшов у ту саму хвилину, коли Чичиков не встиг ще отямитися від свого страху і був у самому жалюгідному становищі. Виявилося, що капітан-справник приїхав оголосити Ноздревой, що він перебуває під судом за “нанесення поміщику Максимову особистої образи різками у п’яному вигляді”.

Чічіков не став вже вслухатися в сперечання Ноздревой – схопив шапку та за спиною капітана-справника вислизнув на ганок, сів у бричку і звелів Селіфану поганяти коней щодуху.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)
Мертві душі – Розділ IV