З великим захопленням я прочитав збірку оповідань Володимира Винниченка, яка називається “Намисто”. У ній розповідається про життя дітей бідноти на початку XX століття. Найбільше з усіх мені сподобалися оповідання “Гей, чи пан, чи пропав” і “Гей, не спиться”.
У цих оповіданнях діють одні й ті самі персонажі.
Письменник дуже правдиво зображує дітей. Головні герої оповідань – близнята. Івашко з вихорцями волосся над чолом, які схожі на “два гребінці у півника”, і Любка, з виразними великими синіми очима, золотою кучмою
Але грошей у дітей немає. Гроші треба зібрати. Івашкові та Любці прийшлося зазнати багато пригод, але гроші на голубів вони все ж таки зібрали.
Письменник дуже симпатизує своїм маленьким героям: з усіх складних ситуацій вони виходять повними переможцями. Володимир Винниченко майстерно змальовує характери дітей – впертого, настирливого Івашка й Любки, яку сам письменник називає “буйною та розгонистою”. Але не тільки дитячі проблеми вирішують ці двійнята. Нерозлучні близнята,
У цьому випадку діти ще раз доводять свою кмітливість, винахідливість та обережність.
Письменник докладно розповідає про догляд за голубами, і ми розуміємо, що Володимир Винниченко – неабиякий голуб’ятник. Івашко й Любка захоплено доглядають своїх птахів, піклуються про їхнє здоров’я.
Мені дуже сподобалися оповідання Володимира Винниченка, і тому я раджу всім школярам, а також їхнім батькам прочитати їх та переконатися в талановитості цього письменника, у його вмінні яскраво змальовувати життя бідних, але по-своєму щасливих людей.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)