З величезним захопленням я прочитав оповідання Володимира Винниченка, об’єднані в збірку під назвою “Намисто”. У ній ідеться про життя дітей бідняків на початку XX століття. Найбільше мені сподобалися два оповідання: “Гей, не спиться” і “Гей, чи пан, чи пропав”.
Письменник правдиво зображує дітей міської бідноти. Головні герої обох оповідань – близнята: Івашко, з двома вихорцями волосся над чолом, “як два гребінці у півника”, і Любка, із золотою кучмою волосся, великими синіми очима і широкими густими серпиками
У близнюків є гаряча мрія: побудувати голуб’ятник, купити десять нар голубів і доглядати їх. Та немає грошей. їх треба назбирати. Багатьох пригод довелося зазнати Івашкові та Любці, але гроші вони все-таки зібрали.
Письменник симпатизує своїм непосидючим героям: з усіх складних ситуацій вони виходять переможцями. Володимир Винниченко майстерно змальовує характери дітей – настирливого, впертого в досягненні мети Івашка і “буйної та розгонистої” Любки.
Нерозлучні близнята, сміливі й жертовні; допомагають своєму дядькові Навлусю, організаторові страйку робітників на заводі, втекти з-під арешту
Мені ці оповідання дуже сподобалися, тому раджу всім учням прочитати.
Варіант 2
Потяг до читання у кожної людини з’являється в різний час. Одні захоплюються читанням із дитинства, інші – з шкільної лави, а дехто – у зрілому віці або навіть після виходу на пенсію. Але в тому, що у нас читаюча країна, можна переконатися навіть їдучи в метро: одні сидять з газетами, інші – з книжками.
Я захопилася читанням зовсім недавно, у восьмому класі, коли до рук мені потрапила книжка Шарлотти Бронте “Джен Ейр”. Відтоді читання стало життєвою потребою. А недавно я відкрила для себе жанр історичного роману.
Роман Павла Архиповича Загребельного “Роксолана” нам задали на урок із позакласного читання. Я довго відкладала цей великий за обсягом твір, бо не мала часу на прочитання, а потім так захопилася, що не мала часу на інші уроки. Тепер це моя улюблена книжка і улюблений автор.
Роман “Роксолана” знайомить нас з однією із найвидатніших українок – Настею Лісовською, яка в світову історію увійшла під ім’ям Роксолана. Про історичну постать Роксолани збереглося дуже багато документів: в країнах Західної Європи її вважали найжорстокішою правителькою.
Павло Архипович Загребельний велику увагу приділив долі цієї неординарної жінки, але показав її у нерозривній єдності з тією історичною добою, в яку вона жила. Своїм твором автор ніби хоче припинити всі суперечки щодо постаті Роксолани, всі пересуди, бо вона була дитиною свого часу.
Багато уваги приділяється письменником показові історичних умов України та Османської імперії, які формували і долю, і характер героїні. П’ятнадцятирічна бранка з України на все життя зберегла любов до рідного краю, мріяла про щастя своїх дітей на рідній землі. Але ще хоч раз побачити рідні простори їй не довелося, бо жінка в Османській імперії була безправною.
Павло Загребельний спростував думку західних істориків про те, що за часів правління Роксолани збільшилася кількість турецьких нападів на українські та західноєвропейські землі, бо навіть наймогутніша жінка мала обмежені права, а в більшості випадків і зовсім їх не мала.
Якби її вплив на Сулеймана Пишного був настільки великим, то вона б змінила закони і зберегла б життя усім своїм синам. Отже, не тільки прості невольниці, які поповнювали гареми багатіїв, а і впливові особи жіночої статі в Османській імперії не були вільними у своїх діях.
Прочитавши цю книгу, я поповнила свої знання про боротьбу українського народу з турецькими і польськими загарбниками, дізналася про середньовічні традиції України і Туреччини.
Роман Павла Загребельного “Роксолана” вразив мене не лише темою, а й авторською причетністю до усього, що відбувається на сторінках твору, доступністю викладу, мовним багатством матеріалу. Роман “Роксолана” належить до тих творів, які хочеться перечитувати ще і ще.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)