Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В. Симоненко
Україна! Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах!
Скільки років наш народ не знав своєї історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до рідного народу. До таких поетів належить і Василь Симоненко. Неповних двадцять дев’ять років прожив поет, але залишив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь.
Творчість
Він любив рідну землю, Україну свою безталанну, невмирущу українську пісню, чарівну мову народу.
Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, яка дала йому голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної культури. Вітчизна і мати – ці
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати,
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
“Лебеді материнства” – це поетичний шедевр Симоненка, най популярніша його збірка. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починається з колиски і материнської пісні.
Це вона, Україна, завжди з тобою, де б ти не був – її верби та тополі, материнські очі, батьківська хата – завжди з тобою. Їй ми завдячуємо своїм життям, для неї ми живемо і працюємо. Почуття любові Симоненко висловив у пристрасних рядках, звернених до України:
Я з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу.
Василь Симоненко, як ніхто інший, бачив і розумів внутрішню красу простої людини й умів її розкрити. Баба Онися справді жила на світі, і Василь добре знав і любив її. І справді її три сини полягли на фронті. А жінка жила, працювала, тамуючи своє горе, адже саме висока духовність, внутрішня краса, доброта і самозреченність характерна для українського народу. Про тяжку долю і духовне багатство простої селянської жінки розповів нам поет у вірші, що так і називається – “Баба Онися”:
За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,
Я пам’ятник бабі Онисі
Воздвиг би на площі в Москві.
Без баби Онисі, без таких людей, як вона, нічого б ми не досягли… І сьогодні живуть між нами баби Онисі, й сьогодні живеться їм нелегко. А вони тамують своє горе в собі, світяться добротою до людей.
Героями багатьох поезій В. Симоненка є люди праці – прості, звичайні, відверті. Такі як безіменна “щаслива” доярка з вірша “Дума про щастя”: … в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть. Тому-то і щастя її – “важке”, обікрадене, бідне.
Вона здобула його важкою фізичною працею, постійною втомою. Так В. Симоненко показав красу та велич душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці та права на щастя, змушує її жити і працювати в тяжких умовах.
Таким був і Василів дід Федір Трохимович, від якого онук узяв багато гарного, зокрема доброту і любов до людей. Саме про нього й написаний один з кращих віршів поета “Дід умер”.
Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, зроблене ним для людей, для землі. Він тепер вже не встане І ранком не піде Із косою на гору круту, І не стане мантачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки.
Дід був “гарною людиною” – так просто й вичерпно дається в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям.
Сила поезії Симоненка – в безмежній щирості та правдивості. У нього, як писав Т. Шевченко, “нема зерна неправди за собою”, зате є величезна любов до простої людини. Вони, люди праці, асоціюються у поета зі словом Україна, народ український. Він вірить у майбутнє своєї Батьківщини і свого багатостраждального народу, у його невмирущу силу:
Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)