Задамося питанням: чи не так все це далеко від нас, чи настільки віддалений той, грибоедовский, “століття минулий”, де “Молчалини блаженствують на світі”, від нашого часу? Взагалі-Те, “минулим століттям” всю цю устояну систему життєвих норм і правил поведінки називає Чацкий, а ми-те знаємо, що він багато в чому романтик, ідеаліст. Мабуть, Чацкий трохи поквапився у своїх прогнозах. Хіба й зараз кар’єризм і догідництво рідко зустрічаються серед нашого сучасного чиновництва?
На жаль, “свіже переказ, так віриться із працею”.
Але,
Дивно, але ці правила, виведені закордонним психологом в умовах зовсім іншої дійсності – Америки XX століття, – з точністю виконує Молчалин молодий чиновник з комедії Грибоєдова про Москву XIX століття. Карнегі, наприклад, розповідає випадок, коли одна людина повністю завоювала
По логіці Карнегі виходить, що така людина, як Молчалин, – ідеал сучасного чиновника й бізнесмена. Його основні якості – “помірність і акуратність” – у сполученні із чіпким практичним розумом і вмінням розташовувати до себе людей (зрозуміло, із зовсім певною метою) – от те, що потрібно для досягнення успіху в сучасному американському суспільстві, якщо вірити Карнегі. Так що наше вітчизняне “ноу-хау”, вироблене ще в позаминулому столітті, виявляється, користується успіхом
И дійсно, серед всіх інших підлеглих Фамусова саме Молчалин відрізняється діловими якостями:
Один Молчалин мені не свій,
И те потім, що діловий
Що запитаєш із інших чиновників, серед яких “усе більше сестрині, своячки дитинки”? Але хтось адже повинен займатися справами? Адже не для того ж Фамусов став більшим начальником, щоб возитися з паперами:
Звичай мій такий:
Підписано, так із плечей геть.
По поданнях цього суспільства, чин і багатство для того й існують, щоб “награжденья брати й весело пожити” – от ідеал, до якого поки ще прагне Молчалин і якого вже досяг Фамусов. Причому “стартова позиція” у Молчалина не дуже гарна: він із провінції, не знатний, не багатий, а за Фамусовим і знатний рід, і достатня кількість кріпаків – “душ тисячки дві родових”, а те й поболее. Не забудемо, все відбувається в умовах кріпосницької Росії, порядки якої непорушні й для Фамусова, і для Молчалина, і для все інших представників цього суспільства.
Це основа основ їх ситого, спокійного життя, наповненої лише плітками, “обідами, вечерями й танцями”. Але не всім повезло народитися в сім’ї богатого “власника злиденних мужиків”. І от Молчалину потрібно виявити особливі якості, щоб пробитися наверх і теж одержати можливість, як і Фамусов, у свій час спокійно насолоджуватися життям. Отоді-те хтось іншої буде бігати з паперами, улагоджувати справи впливових осіб, гладити їхніх мосьок. Так що сучасним бізнесменом Молчалину, мабуть, не стати – інші ідеали
Але зате як схожа ця парочка – солідний Фамусов і молодий, діловитий Молчалин – на наших чиновників! Навіть преклоніння перед всім іноземним начебто передалося нашої бюрократії в спадщину від них же. Правда, у мові тепер більшого панує не смешенье “французького з нижегородським”, і англійського з новоязом сучасного чиновництва. Але причина та ж: відсутність власної культури.
Турботливий батько Фамусов, звичайно ж, найняв для дочки й учителів-іноземців, і книжки дозволив читати, але для нього самого єдине читання – це його календар із записами важливих подій, як то: обід, що поміняє погребенье, а за ним крестини в лікарки. У Молчалина теж є свій заповітний зошит, куди він списує новенькі пісеньки
Але щира культура й освіта для всіх у цьому суспільстві явище вкрай небезпечне Адже, на думку Фамусова
Ученье – от чуму, ученість – от причина,
Що нині, пущі, чим коли,
Божевільних розвелося людей, і справ, і думок
“Божевільний” у вустах людей фамусовского суспільства означає “інакомислячий” Здається, що ми зараз далеко пішли від часів гонінь на всяке інакомислення, але чи не так вуж у нас все благополучно з культурою й освітою? А може, і для сучасного чиновника немає нічого небезпечніше, ніж розумний, утворений, вільно мисляча людина? Адже як тоді Фамусовим удасться підтримувати свій авторитет, якщо всі почнуть “служити справі, а не особам”?
Як “дійти до ступенів відомих” Молчалину, якщо крім уміння догоджати й тихенько вичікувати зручного моменту для просування по службі в нього нічого за душею немає.
Може бути, наступить все-таки коли-небудь такий момент, коли нарешті-те “зостариться” ця вічна пара – Фамусов і Молчалин – і піде в минуле. І тоді вже комусь буде сокрушенно викликнути:
Ах! Боже мій! Що стане говорити
Княгиня Марья Алексевна!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)