МОГИЛА ПЕТРО (31.12.1596, Ясси – 11.01.1647, Київ) – визначний релігійний, культурно-освітній діяч.
Походив із давнього шляхетського волоського роду православної віри; батько його Симеон був господарем (правителем) Волощини, а потім і Молдавії на початку XVII ст., на власний кошт збудував церкву Успенія у Львові, що досі зветься “Волоською”. П. Могила – вихованець Львівської братської школи, а згодом і латинських вищих шкіл Західної Європи (слухав лекції в різних університетах за кордоном). Спершу став “апостолом меча” – як шляхтич
1628 р. П. Могилу обрано архімандритом Києво-Печерської лаври, й він заходився суворо зміцнювати послух, “відвойовувати” втрачені Лаврою маєтності. Головне ж – дбав про освіту, рівну європейській, домагався впровадження латини як мови викладання, добирав молодь для навчання в Європі. Для Лаврської школи, відкритої 1631 р., обрав єзуїтську ефективну модель навчальних дисциплін. 1633 р. за підтримки православної шляхти, короля Владислава IV та з благословення
Заснований П. Могилою осередок культури православ’я – перша в усій Східній Європі вища школа. Митрополит – протектор дбав про ефективність закладу, значущість його функціонування на благо православ’я, політичних потреб українства. Дібрана авторитетна професура та обдароване студентство з України, Росії, Білорусії, Сербії, Румунії, Греції тощо (серед вихованців – творці козацької державності І. Виговський, П. Дорошенко, І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок та ін.) принесли славу закладові та всій Україні.
Діяльність П. Могили в галузі освіти відповідала завданням піднесення національної самосвідомості українців, потребам громадянського суспільства. Вихованці Академії запалювали вогонь знання, організовували школи в Європі й Азії (до Сахаліну включно); уже по смерті П. Могили (а він заповів закладу значні кошти й свою бібліотеку) більшість професорів, на жаль, було переведено до Москви (до 100 осіб за перші 60 років XVIII ст.), і це заклад знекровило.
Час, що звався “Могилянською добою”, позначений плідною діяльністю митрополита щодо організації православної церкви, культурницькою роботою (розвиток книгодрукування зокрема). П. Могила, будучи противником унії, домігся в короля легалізації православ’я в Україні, повернув Св. Софію (і реставрував її), Видубицький монастир тощо. Він заопікувався діяльністю Києво-Печерської друкарні, заснував іще дві в Довгому Полі та Яссах, де було видано першу в Молдові книгу. В Печерській друкарні виходили в той час кириличні літургійні видання й книжки латинською та польською мовами.
П. Могила готував грунт для “універсальної унії”, для гідного “поєднання Русі з Руссю” з метою примирення й поєднання різних церков. Він був предтечею екуменічного руху християнських церков. Аналогічно основні твори митрополита, написані спільно з богословами Лаври, – “Требник”, “Катехізис”, “Літос” – екуменічного характеру; вони поєднують православну Україну з Заходом, синтезують західну і східну церкви. А “Євангеліє учительноє” (1616), “Анфологіон” (1636), “Євхологіон” (1646) П. Могили використовувалися як підручники в духовних школах до початку XIX ст.
У теологічних творах письменника “було сформульовано літургійні, ритуальні та догматичні норми” (А. Жуковський). П. Могила – автор “Служебника”, численних проповідей; його писання видавалися різними мовами в Україні й за її межами.
Оцінюючи діяльність митрополита – письменника, славіст Ю. Венелін із повним правом зауважив: “Це ще невідомо, який Петро здійснив найважливіші реформи і найбільш заслуговує на ім’я “Великого”: Петро І чи Петро Могила”. В грудні 1996 р. П. Могила канонізований Українською православною церквою.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)