Петро Перший

Однак Пушкін завжди бачив у Петрові крайній прояв самовладдя, що граничить із деспотизмом. ” Петро Перший нехтував людство, бути може, більш, ніж Наполеон”, – писав він в “Історичних зауваженнях”.

В “Мідному вершнику” риси моці й самовладдя в образі Петра доведені до останніх меж. Відкривається повість образом владаря, що у суворій пустелі задумує свою боротьбу зі стихіями й людьми. У перших віршах навіть немає ім’я Петра, він як би уподібнений Творцеві й найменований: він.

На березі пустельних хвиль

Стояв він,

дум великих повний.

Петро не вимовляє не слова, він тільки думає свої Думи, – і от, немов чудом, виникає

…юний град,

Полнощных країн врода й диво,

З тьми лісів, із драговини блат…

Очевидно, що у віршах “Мідного вершника” Пушкін спочатку хотів повторити думку про перемогу над опором стихій – людської, державної волі. Але у вступі він виступає із закликом до стихій: примиритися зі своєю поразкою й полоном:

Красуйся, град Петров, і стій

Неколебимо, як Росія!

Так умирится ж з тобою

И переможена стихія…

Але все-таки Петро залишається просто людиною. Хоча він і є чистим втіленням

самодержавної моці, що й відрізняє його від всіх інших людей. Пушкіна переносить дія своєї повісті на сто років уперед і заміняє образ Петра його статуєю, його ідеальним образом – Мідним вершником. Це й бовдур, кумир, державец напівмиру й владар Долі:

ПРО, потужний владар Долі!

Чи не так ти над самою безоднею

На висоті вуздою залізної

Росію підняв дибки?

И сам поет, охоплений жахом перед цією надлюдською міццю, не вміє відповісти собі, хто це перед ним – тиран або рятівник землі Росіянці.

Жахливий він в околишній імлі!

Яка дума на чолі!

Яка сила в ньому прихована!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Петро Перший