МИКОЛА ВОРОНИЙ ІВАНОВІ ФРАНКОВІ Відповідь на його Посланїе La poesie n’a pas la verite pour objet, elle n’a qu’elle-meme.
Charles Baudelaire1 Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили, Що між собою в бій вступили. Одна з них – велетень-гнобитель,
А друга – геній-визволитель; Його двосічна гостра криця Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий В руці тримає меч блискучий? Страшні, тяжкі його удари,
А
Я, взявши в руки зброю, Іду за генієм до бою. Рубаюсь з ворогом, співаю, В піснях до бою закликаю Всіх тих, що мляві, чи недужі,
Чи під укриттям сплять байдужі. І знаю я, що замість плати Мене чекають кари, страти…
Та чи ж грізний удар обуха Там, де буяє творчість духа? Одна хвилина раювання Там відкупляє всі страждання. Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі. І прикро, як ураз зі мною Стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами. Хто
Нехай ідуть всі ті нездари На торговиці та базариї Нікчемний крам, дрібні вигоди – От їх найвищії клейнодиі Але коли повсякчас битись, То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти, Зав’януть, як без сонця квіти. Душа бажає скинуть пута, Що в їх здавен вона закута, Бажає ширшого простору – Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне Забути і пізнать надземне. Все неосяжне – охопити, Незрозуміле – зрозуміти! О, друже мій, то не дурниці.-
Всі ті щасливі небулиці Про райських гурій, про нірвану, Про землю ту обітовану. Вони тягар життя скидають І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію – царицю Посміє кинуть у в’язницю? Хто вкаже шлях їй чи напрямок, Коли вона не зносить рамок?
В ній в с і краси кольори сяють, В ній в с і чуття і змисли грають!.. До мене як горожанина Ставляй вимоги – я людина.
А як поет – без перепони Я стежу творчості закони; З них повстають мої ідеї – Найкращий скарб душі моєї. Творю я їх не для шаноби; Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих дум святі скрижалі, Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії І чарівливі гарні мрії, – Все, що від тебе в серце впало, Не загубилось, не пропало… Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком! Харків, 1902 р.
1 Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність. Шарль Бодлер (франц.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)