Відповідь на його Посланїе
La poesie n’a pas la verite pour Objet, elle n’a qu’elle-meme. Charles Baudelaire[1]
Hi, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили, Що між собою в бій вступили. Одна з них – велетень-гнобитель, А друга – геній-визволитель; Його двосічна гостра криця Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий В руці тримає меч блискучий? Страшні, тяжкі його удари, А ще страшніш таємні чари… Як маю
Рубаюсь з ворогом, співаю, В піснях до бою закликаю Всіх тих, що мляві, чи недужі, Чи під укриттям сплять байдужі. І знаю я, що замість плати Мене чекають кари, страти… Та чи ж грізний удар обуха Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання Там відкупляє всі страждання. Бо то чуття свобідні, щирі Бринять у святобливій лірі. І прикро, як ураз зі мною Стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї З порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами. Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно
Все неосяжне – охопити, Незрозуміле – зрозуміти! О, друже мій, то не дурниці.- Всі ті щасливі небулиці Про райських гурій, про нірвану, Про землю ту обітовану. Вони тягар життя скидають І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати? І хто Поезію – царицю Посміє кинуть у в’язницю? Хто вкаже шлях їй чи напрямок, Коли вона не зносить рамок?
В ній в с і краси кольори сяють, В ній в с і чуття і змисли грають!. До мене як горожанина Ставляй вимоги – я людина. А як поет – без перепони Я стежу творчості закони; З них повстають мої ідеї – Найкращий скарб душі моєї. Творю я їх не для шаноби; Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих дум святі скрижалі, Всі наші радощі і жалі, Всі ті боління і надії І чарівливі гарні мрії, – Все, що від тебе в серце впало, Не загубилось, не пропало… Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!
Харків, 1902 р.
[1] Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність. Шарль Бодлер (франц.)..
(2 votes, average: 4.50 out of 5)