Ниловна (Власова Пелагія Ниловна) – головна героїня повести, образ якої символізує Росію (порівн. ” мати-батьківщина”), а також містить євангельські асоціації. З Н. у повісті зв’язана домінуюча точка зору – загальнолюдське, “народне” сприйняття подій. Відповідно, динаміка характеру героїні покликана показати зміни народної психології.
Материнська любов до сина трансформується в Н. у любов до людей взагалі; християнський зміст любові сполучається з ідеєю активної політичної боротьби Революційний рух осмислюється Н.
На початку повести героїні близько 40 років, але вона представлена жінкою похилого віку, тому що все життя прожила “у тривожному очікуванні побоїв”. Коли після смерті її чоловіка син Павло має намір жити, “як батько”, Н. умовляє його не робити цього. Однак зміни в сині теж лякають її. Уперше побачивши соратників Павла, Н. не може повірити, що вони – “заборонені люди”, оскільки зовсім не здаються їй страшними.
Привикнув до зборів, вона сама пропонує Павлу взяти Андрія Знахідку до них у квартиранти, стаючи, по суті, матір’ю
Після арешту Андрія й Павла Н. випробовує почуття самітності, тому що звикла спілкуватися смолодежью. Через два дні після арешту сина його друзі просять Н. допомогти їм відновити поширення листівок на фабриці; зрозумівши, що це може відвести підозри від Павла, вона під видом торговки поширює серед робітників заборонену літературу. Розповідаючи про цьому, що повернувся з в’язниці Знахідці, Н. зізнається, що думає лише про сина – діє з материнської любові. Однак поступово, дивлячись на прихожим до Андрія людей, Н. починає подумки з’єднувати всі їхні обличчя в одне – схоже на особу Христа, що йде в еммаус; поступово в неї виникає “спокійна свідомість своєї потреби для цього нового життя”.
Довідавшись про вбивство донощика Горбова й про те, що в ньому побічно замішаний Андрій, Н. говорить, що не вважає нікого винуватим – хоча й сама дивується власним словам як суперечного духу християнства.
Під час першотравневої демонстрації Н., перебуваючи в юрбі, говорить людям: “Ця свята справа адже й Христа не було б, якби його заради люди не гинули! “; “Ідуть у світі діти, кров наша, ідуть за правдою… для всіх! Для всіх вас, для дитин ваших прирекли себе на хресний шлях
> Не відходите ж від них, не відрікайтеся, не залишайте дітей своїх на самотньому шляху”. Після арешту Павла Н. переселяється з фабричної слободи вгород. Потім відправляється в село для встановлення зв’язків по розповсюдженню газет; зустрічається з колишнім сусідом Риби-Ним, що веде агітацію серед селян, передає йому принесені книги.
Повернувшись у місто, починає потім по нескольку раз на місяць розвозити по селах нелегальну літературу, прокламації й газети. Н. бере участь у похоронах померлого революціонера і її земляка Єгора Івановича, які переростають у сутичку з поліцією на цвинтар, відвозить звідти пораненого юнака, доглядає за ним. Через якийсь час, знову відправившись у село, воно стає свідком арешту Рибина, тому віддає привезені для нього книги випадково зустрінутому селянинові, веде агітацію серед селян. Під час побачення з Павлом у в’язниці Н. передає йому записку із планом втечі, однак той у відповідній записці відмовляється бігти Проте підпільники організують втечу для Рибина й ще одного укладеного, і Н. , на її прохання, дозволено з боку спостерігати за їхньою втечею.
Під час суду над Павлом і його товаришами Н. є присутнім у залі, сприймаючи происходящее скоріше на емоційно-образному рівні, чим раціонально.
Після суду вона доставляє в підпільну друкарню текст мовлення Павла, а потім викликається відвезти надруковані екземпляри вдеревню. Коли неї попереджають про небезпеку, Н. заявляє: “Слово сина повезу, слово крові моєї! Адже це – як своя душа!” На вокзалі Н. зауважує стеження.
Зрозумівши, що арешт неминучий, але не бажаючи “синовнее слово кинути”, вона починає розкидати листки з мовленням Павла в юрбі; би_ жандармами, Н. звертається до окружающимс гарячим мовленням. Фінал повести не цілком ясний; можливо, героїня гине
(2 votes, average: 4.00 out of 5)