Иден Мартін – головний персонаж роману. Із цим двадцятилітнім напівдикуном ми зустрічаємося за обіднім столом сімейства містера Морза. Знатний буржуа дякує И. М.,вступившегося за честь його сина, запрошенням до обіду. Випадкове відвідування інтелігентного будинку стає поворотним моментом у житті малоосвіченого юнака Тут він бачить інше життя, “про яку раніше тільки читав у книжках”.
Тут його вперше називають містером. Тут він зустрічає й свою любов – “бліда повітряна істота з більшими одухотвореними блакитними очами, якесь
Рано втратився батьків, що втратив братів, він заробляє на життя важкою працею моряка Не має власного даху над головою, И. М. займає “тісну комірку, де містилися тільки ліжко, умивальник і один стілець” у будинку своєї сестри й терпить із боку зятя докори за пияцтво й утриманство. Спілкування з Руф’ю, її братами змушує И. М. глянути з боку на своє життя.
Крок за кроком він переборює бар’єр між собою й “людьми високої культури”. И. М., сп’янений любов’ю, вирішує зробитися великим письменником, “одним з тих, чиїми вухами чує, чиїм серцем
Молодий письменник одержує відмову за відмовою Руф називає роботи И. М. дилетантськими й пропонує йому “зайнятися більше серйозними речами”.
Захоплення філософією відкриває йому Спенсера. Читаючи його роботи, він розуміє, що “колись нічого не знав… що лише сковзав по поверхні речей без усякої спроби встановити між ними зв’язок”. Мир, казавшийся примхливим зчепленням випадків, приходить у свідомості И. М. у цілісну систему.
Знаходячи здатність абстрагуватися, відсторонятися від дійсності, И. М. безповоротно йде від свого колишнього буття Наступним етапом його філософських пізнань стають роботи Ницше, з яких особлива увага на нього робить ідея про владу сильного.
Називаючи себе індивідуалістом, И. М. сміло міркує про свої переконання на зборах Оклендского соціального клубу. Сміливе поводження И. М. стає причиною його розриву з Руф’ю, для якої він завжди був лише “цікавим заняттям”. Ставши високооплачуваним письменником, И. М. розуміє, що “був би набагато счастливее, якби не йшов зі свого середовища”. І. М. розуміє всю умовність, відносність і випадковість свого нового положення.
Пасажира першого класу судна, що пливе до берегів знайомого колись И. М. по рибальських справах острова Таїті, не залучають комфорт і зручності Лежачи на голій палубі, И. М. тужить про кубрик і кочегарню як про загублений рай. Віддячивши за любов і турботу Марію, власницю що знімається И. М. квартири, забезпечивши заможне існування сестрам, втративши друга, талановитого поета, кохану, створену скоріше уявою, І. М. іде з миру. Його воля припинити своє буття виявляється сильніше волі до життя. И. М. приймає океан Своїм відходом він немов відновлює порушений колись баланс, тому що вертається в природну стихію, від якої так довго намагався піти
(1 votes, average: 5.00 out of 5)