Характеристика образа Мазепа

Композиція “Полтави” многофигурна, що відповідає її двоїстій жанровій природі (і романтична новела, і героїчний епос). Але всі сюжетні лінії сходяться в одну крапку – до образа “похмурого” Мазепи. Після того як батьки Марії відмовляють йому в руці дочки, вона біжить із будинку; Кочубей разом із дружиною замишляє помста; але донос, посланий їм Петру, вертається до М.; після того як батько гине на пласі, Марія божеволіє.

На любовну інтригу накладена інтрига політична: М. повільно й потай, не піддаючись на угоди палкого українського

юнацтва та година ж виступити проти Петра, разом з єзуїтом, Орликом, Булавиным готовить зраду, веде таємні переговори зі Швецією, Бахчисараєм (турками), Варшавою, Очаковом; зрештою разом з Карлом зазнає поразки на полтавському полі. Як герой новели, він (у першій і другій частинах) протистоїть Кочубею; як герой епосу (у частині третьої) – Петру; і в тім, і в іншому випадку він діє у відповідності зі своїм сильним характером – енергійно, мстиво, властолюбно. Втім, страсті, що киплять у серце М., приховані від стороннього погляду – тому що гетьман старий, а значить – хитрий, обережний, твердий. ( Пушкін порівнює його
з палаючим каменем.) А головне – він на відміну від М. у Рилєєва в поемі “Войнаровский” байдужий до всього (і до волі, і до Вітчизни), крім влади. І хоча під час рішучого пояснення, відкриваючи коханці план “зради” (частина 2-я), він клянеться, що любить Марію “більше слави, більше влади”, – це помилкова клятва.

У ніч перед стратою Кочубея він міркує над сплячої – і ні про що не відає – Марією: “Кому судьбою / Волненья життя призначені, / Той стій один перед грозою, / Не призивай до себе дружини”.

Але в тім і парадокс, що, втрачаючи Марію, М. втрачає якусь незриму опору своєї влади над долею, “життєвий” джерело своєї політичної сили; що, перемагаючи Кочубея, він свідомо приречений потерпіти поразка від Петра. Більш того й гірше того, стаючи ворогом російського царя, український гетьман втрачає самостійність, попадає в залежність від слабкого, безвладного Карла. Сила йде в служіння безсиллю. І недарма після того, як М. з Карлом ганебно біжать із полтавського поля й Пушкін “змушує” їх проїхати повз розорений маєток Кочубейовий, у фінальній сцені йому є Марія. Вона божевільна – і тому її “дитячими” вустами віщає істина: “Я приймала за інший / Тебе, старий”.

У Петрові, якого вона бачила на святкуванні полтавської перемоги, вона “пізнала” ідеального володаря, ідеального “чоловіка свари”, якого колись бачила ВМ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)
Характеристика образа Мазепа