Чарівна, чиста, юна, Маргарита (Гретхен) є символом молодості і краси. Проте вона дитя свого часу, свого міста, парафіянка місцевої церкви, втілення філістерського середовища, її легко обдурює піп, який привласнює скриньку з коштовностями, дарунок Фауста. Та навіть обман не може похитнути віри Маргарити, вихованої за суворими релігійними законами. Бог для неї – недосяжний моральний ідеал: він завжди вгорі, він карає й милує.
Бог Маргарити, милосердний і добрий, існує для всіх, хто сповідує правду й совість.
Маргарита уособлює цнотливість,
Вона божеволіє, не здатна зрозуміти, чому її щире Кохання стало причиною загибелі всієї родини.
У характері Гретхен немає нічого героїчного, вона легко підкоряється чужій волі, керується почуттями, а не розумом. При всій психологічній витонченості в зображенні порухів її душі,
Гете так і не зміг поставити крапку в трагедії. Мабуть, у цьому виявилась мудрість поета, обережність думки, яка вагається, непевна, що знайшла абсолютну істину. Адже істина не однозначна і не обмежується цариною науки, чи “діла”, чи кохання.
Вона в синтезі усіх начал, в людині, в її невпинних пошуках і боротьбі.
Фабула твору не розкриває повністю його сенсу. За зовнішніми подіями криється глибокий внутрішній смисл трагедії. Він осягається, зокрема, через поетичну мову персонажів, яка передає найтонші відтінки їхніх роздумів і почуттів. Мова Фа-уста пронизана думкою, пристрастю, енергією, захопленням; мова Мефістофеля відбиває його бездуховність, сповнена сарказму та іронії.
Глибоким ліризмом пройнята мова Гретхен, її почуття виливаються в пісні.