МАНДИЧЕВСЬКИЙ ЄВГЕН (псевд. – Фр. Улянович; 1873, с. Зарваниця Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. – 1929, м. Кам’янка-Струмилівська, тепер Кам’Янка-Бузька Львівської обл.) – письменник і педагог.
Вищу філологічну освіту здобув в університетах Львова, Граца та Берліна. Працював учителем німецької мови й літератури в Перемишлі, Тернополі, Чернівцях. У 1904-1905 рр. – редактор педагогічного журналу “Молодіж” у Тернополі. Перший опублікований твір – новела “Книга життя” (1897).
Друкувався в журналах “Літературно-науковий
Є. Мандичевський – автор новелістичних збірок “З живого і мертвого” (Львів, 1901), “Судьба” (Тернопіль, 1906), “В ярмі” (Тернопіль, 1907), в яких порушив морально-психологічні та соціально-побутові проблеми галицького селянства, міської бідноти, учнів і молоді, особистості загалом. Висловив протест проти несприятливих для розвитку соціальних умов, австро-угорської мілітаристської політики і світової несправедливості,
У цілому творчість письменника розвивалася в руслі імпресіонізму. Для новелістики характерні поглиблений психологізм, наскрізний ліризм, меланхолійна настроєність, фрагментарність і лаконізм викладу, використання виразних художніх деталей і невласне прямої мови.
Літ.: Яцків М. “З живого і мертвого”. Новели Євгена Мандичевського // Діло. 1901.
Ч. 16; Бисчак В. “Судьба”. Новели Євгена Мандичевського // Світ. 1906; Пчілка Олена. Євген Мандичевський. В ярмі // Рідний край.
1907. Ч. 8; Ципердюк І. Несповнена надія чи ще одне забуте ім’я в українській новелістиці (Євген Мандичевський – життя і творчість на зламі століть) // Літ. Львів.
1994. Ч. 12 – 13.
І. Ципердюк
(2 votes, average: 3.50 out of 5)