Еміль Верхарн Ранок Перекладач: М. Терещенко Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002.
Уранці давніми, знайомими шляхами, Через поля, через сади, Здоровий, мирний, молодий, Я легко так іду під сонцем і вітрами.
Не знаю, де я йду. Аби кудись іти. У грудях світла радість плине.
Нащо мені якісь доктрини, Коли під п’ятами сміється камінь золотий? Бажаю злитися з повітрям і землею, Буть сильним, божевільним буть, Відчуть весь світ, і все забуть,
О подорожній крок незнаних нам богів! Весь до трави я припадаю. Так легко дихать серед гаю,
У пахощах квіток, під тінями дубів! Навстріч мені річки скрізь дзюркотять струмками; Спочивши в полі, йду я знов. Мій провідник, моя любов,
Веде мене кудись зеленими стежками. Мені здалось на мить, що всі мої літа, Мов головешки, тільки тліли. О, стоси книг – це тінь могили! Зів’яла не одна від них душа проста.
Скажіть мені в цю мить, чи був такий і вчора Оцей безмежний, світлий світ, Чи вабив очі буйний цвіт, Троянди запашні і кетяги прозорі? Мов бачу вперше я, як легко дмуть вітри
Серед
Вдихать легенями свою безмежну силу. О, кроки по ровах, долинах і лісах, Де плаче все, де все співає,
У дикім захваті ширяє, Міняючись весь час, у споконвічних снах!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)