Коли я читав оповідання С. Васильченка “Свекор”, в уяві вимальовувалася картина українського села кінця XIX століття. У селі проживає родина сільських трудівників. У ній четверо дітей.
Ввечері всі збираються за столом, вечеряють, обговорюють сімейні проблеми. Тут жартують і сміються, а це означає, що ці люди щасливі і доброзичливі. Родина як родина – таких у селі багато. От тільки найменший у родині Василько – мабуть, один такий на все село. Він тішить родину тим, що розмірковує, як дорослий – “старує”.
Вік Василька автором
Можливо, дорослих це інколи й дратує, але ніхто й знаку не подає. У родині все тихо і спокійно. До хлопчика ставляться терпляче і з розумінням. Дорослі називають Василька “свекром”, а батько висловив припущення, що найменший не інакше як старшиною буде.
Незважаючи на старування, Василько ще дитина. Він
Але щоб не надто повчав дорослих, знайшли спосіб провчити його.
Якось за вечерею заговорили про те, що Василькові час би й за Букваря взятися, а то вже й женитися час. За Букваря малому братися не хотілося. Тож він сказав батькам: “Ну так женіть, коли пора!” Мати запитала сміючись: “А до школи?” У відповідь з-під печі прозвучало: “Що мені та школа – хліба дасть?” Дорослі, тамуючи сміх, вислухали і про кандидатуру нареченої і про подальші кроки малого розумника. А коли батько розповів Василькові, що й господарство йому передасть, і податки малий буде самостійно платити, і до сільської управи ходити, батьків доглядати, Василько розгубився і заголосив: “Я ма-а-лий ще… ” Всі реготали, аж за боки бралися.
Василько зрадів, що то був жарт і сам засміявся, ховаючись під рядно. Він уже не хотів женитися: “Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..”
Так мудрі батьки, не сваривши сина, показали йому, що рано робити дорослим зауваження. Отака світла картинка із життя селянської родини вимальовується у моїй уяві, коли я гортаю оповідання С. Васильченка “Свекор”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)